Олексій Волков - Виконавець

Здесь есть возможность читать онлайн «Олексій Волков - Виконавець» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2005, ISBN: 2005, Издательство: Джерела М, Жанр: Триллер, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Виконавець: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Виконавець»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Перед вами роман, з якого почалося сходження на вершину Олексія Волкова. Дехто й досі вважає його найкращим у творчому доробку цього талановитого автора.
Ти живеш звичним життям, не знаючи, що поруч перехрещуються силові лінії незбагненного лихого поля, котре підхопить, стисне і закрутить так, що захрустять не лише кістки, але й сама душа. Таємничі події, незвичайні люди, чужа помста, зброєю якої тобі судилося стати. Трилер Олексія Волкова тримає у напрузі до останньої сторінки. Містика тут переплітається з реальністю, а парапсихологія — із захопливими пригодами, і читачеві лишається тільки зачаровано перегортати сторінки, сподіваючись, що кінець буде щасливим.

Виконавець — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Виконавець», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Та до чого?! До чого я повинен бути не причетний? — закричав я.

— До вбивства, голубе, — відповів Сергій, і в мене все обірвалося всередині.

До вбивства!

Уся ця містика, що діялася останнім часом навколо, геть-чисто вибила мене з колії, примусила мислити іншими категоріями, забути реальне, земне, звичайне. І ось несподівано, виявилось, що існують такі цілком відомі звичні речі, як держава, закон, міліція, які не гірше від безоких привидів змусять тебе тремтіти, охопленого жахом та панікою! А я вже повірив, що тому, кого не переслідують страшні нематеріальні істоти, нічого не загрожує. Та ось жахливе слово «вбивство», за яке карають! Але ж я нікого не вбивав! Чому Сергій казав, що вбивство пов’язане з моєю рушницею? О Господи! Невже? Невже, хтось бачив, як я закопав свою рушницю, і скористався нею? І вона випливла в якомусь тяжкому злочині? Але ж ніхто цього не бачив! Ніхто, крім безокого пса-привида. Не може бути! Коли ж це скінчиться?

Хоча ні. Тут все ж таки проглядалася якась невідповідність. Якби з моєї рушниці хтось скоїв убивство, мене відразу б загребли. Адже на ній є номер, який записаний у картотеці в обласній міліції, і за ним закріплено моє ім’я. До мене відразу нагрянули б зі справжнім допитом, і вже не приватні особи. Такого не могло бути. Але ж у будь-якому разі в мене її немає! Вона закопана в лісі. І зараз Сергій запитає, де моя рушниця. І що? Що я йому скажу? Немає? А де? В лісі? А чому? А я що скажу? Розповім йому байку про чорного пса? Тоді він уже не буде приватною особою. І зі мною почнуть говорити офіційно. Що я наробив? Спробуй поясни їм, чому я саме тепер закопав свою рушницю в лісі! Або, припустімо, загубив (саме зараз) і не повідомив про це. Все, кінець. Я пропав.

— Так ти згадаєш, нарешті, де був шостого числа увечері? — Сергій дивився на мене, і в його очах читалися суворість і запитання. Мої ж очі, напевно, бігали.

Що я мав робити? Думки роїлися в голові. Моя рушниця! Я пропав. Але що все-таки я робив?.. Коли він казав? Шостого від шостої до дев’ятої вечора? За всього бажання я не міг цього пригадати. Що ж я міг робити? Гуляв? Хто міг мене бачити? Скоріш за все — ніхто, адже я намагався цими днями бути сам, щоб переконатися, що пес покинув мене назавжди. Як же мені згадати? Минув майже тиждень. Стоп! Я згадав.

— Я… — зірвався було я з місця, але відразу осікся і замовк. Радість виявилася передчасною: моя згадка нічого мені не давала — я спав. Так, я спав, спав майже дві доби. О Господи! Моє алібі кануло в прірву. Тепер у мене не було ніякого алібі. Зараз він про це дізнається, тоді попросить мою рушницю, а тоді… Я загруз. Загруз так, що годі було й думати видертися. Потрапити з дощу та під ринву. За що мені таке? Я терміново мав щось вигадати. Щось достовірне, щось воістину геніальне. Навіть Гаркуші вдалося зробити собі алібі — він знайшов двох свідків. А я не винен! Та де ж мені їх узяти? Де взяти отих свідків? Адже я спав. Спав мирно і безтурботно, як і належало після праведних трудів. Мало того — ще й насолоджувався еротичними снами. Мимоволі пригадалося обличчя Світлани, її фігура, слова, рухи. Навіть забулося на якусь секунду, для чого я поринув у ці спогади. А наступної миті я наважився на божевільний ризик. Свідомо, тому що інакшого виходу не бачив.

— У мене все-таки є алібі, — сказав я, — ти так несподівано наскочив на мене, що дивно, як мені вдалося це пригадати.

Весь цей час погляд Сергія був недовірливий, навіть насмішкуватий. Він бачив, як довго я згадував.

— Ну-ну… І де ж ти був? — не приховуючи сарказму, ще раз запитав він.

— Я був у однієї жінки.

— Це добре, — тепер у його словах чулася насмішка, — я радий за тебе. Але, як ти сам розумієш, твоїх слів замало. Я повинен з нею познайомитись.

— Розумію, — сказав я.

— І хто ж вона така, де живе?

— У вашому місті, — відповів я, — звати Світланою.

І тут у мене народилася надія. Зараз, відразу, він мусить побачитись і переговорити з нею, щоб перевірити мене. Звісно, мене він тут не залишить, адже я можу її попередити по телефону. Він потягне мене з собою. Я повинен був якнайшвидше забрати їх звідси, до того, як вони поцікавляться моєю рушницею, бо, якщо він спитає про неї, — всьому буде кінець. Йому не знадобляться вже ніякі свідки. Зараз це основна проблема. А далі, можливо, дорогою мені вдасться оговтатися і щось придумати. А потім уся надія буде на Світлану. Якщо зорієнтується. Якщо зрозуміє. Якщо вона схоче мені допомогти. Але чи мав я право сподіватися на це?

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Виконавець»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Виконавець» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Виконавець»

Обсуждение, отзывы о книге «Виконавець» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x