Стівен Кінг - Що впало, те пропало

Його увагу привернула жінка, до грудей якої притулилося немовля. Вона стояла від них на відстані кількох зборок. «Це ж яка має бути безвихідь, – подумалося Тому, – щоб отак посеред холодної, дощової ночі вийти з дому з такою маленькою дитиною». Малюк висів у нагрудній сумці. Жінка розмовляла з якимось огрядним чоловіком із перекинутим через плече спальним мішком, і дитина переводила погляд з одного обличчя на інше, немов наймолодший у світі любитель тенісу. Кумедно.

– Не хочеш зігрітися, Томмі? – Тодд дістав зі свого рюкзака пляшку «Беллз» і простягнув Тому.

Том уже майже сказав «ні», згадавши останні почуті від Лінди слова: «І не дай Боже я відчую, що від тебе спиртним тхне, коли ти повернешся», – але потім узяв пляшку. На вулиці було холодно, і від одного ковтка біди не буде. Він відчув, як віскі тече вниз, обпікаючи горло та шлунок. «Прополощи рот, перед тим як підійти до стенда, – нагадав він собі. – Хлопців, від яких тхне віскі, на роботу не беруть».

Коли Тодд знову запропонував зробити по ковтку – було це близько другої, – Том відмовився. Але коли о третій надійшла нова пропозиція, Том узяв пляшку. Оцінивши рівень рідини, він зрозумів, що Тоддстер рятувався від холоду дуже активно.

«Якого біса», – подумав Том і зробив трохи більше ніж ковток; цього разу наповнив увесь рот.

– Ось це діло! – вимовив Тодд ледь чутно, розтягуючи звуки. – Давай, покажи свою темну натуру.

Потік шукачів роботи тривав, їхні машини обережно просувалися крізь густий туман із боку Марлборо-стрит. Черга вже вийшла далеко за стовпчики й більше не вигиналася зиґзаґом. Тому здавалося, що він розуміє, які економічні труднощі спіткали країну – хіба він сам не втратив роботу, до того ж дуже хорошу роботу? – Але в міру того як прибували машини й черга розтягувалася (її кінця вже було не розгледіти), реальний стан речей почав розкриватися перед ним у новому, жахливому світлі. Можливо, «труднощі» було не зовсім доречним словом. От «лихо» – те, що треба.

Праворуч від нього, у лабіринті стовпчиків і стрічок, які вказували дорогу до дверей зали, заплакала дитина. Озирнувшись, Том побачив, як чоловік зі спальним мішком підтримує краєчок нагрудної сумки, щоб жінці («Господи, – подумав Том, – вона сама що той підліток!») було зручніше витягувати звідти дитину.

– Що це за чортівня? – запитав Тодд уже зовсім неслухняним язиком.

– Дитина, – відповів Том. – Жінка з дитиною. Дівчинка з дитиною.

Тодд придивився й вигукнув:

– Матері твоїй ковінька! Ось це справжня безвтвід… безтвід… безвідповідальність.

– Ти що, упився вже? – Лінді Тодд не подобався, вона не бачила в ньому жодної позитивної риси, і цієї миті Том ладен був із нею погодитися.

– Трохи. Коли двері відчиняться, я буду в нормі. У мене є ментолові цукерки.

Тому захотілося запитати в Тоддстера, чи немає в нього із собою візину – очі в нього геть почервоніли, – але він вирішив, що зараз не хоче з ним розмовляти. Він знову подивився туди, де стояла жінка з дитиною, яка заходилася від плачу. Спочатку йому здалося, що вона пішла. Потім він подивився вниз і побачив, що вона заповзає в спальний мішок здорованя, тримаючи дитину на грудях. Чоловік тримав мішок відкритим, щоб їй було зручніше. Немовля продовжувало скимліти.

– Ти що там, не можеш заткнути дитину? – ревнув чоловічий голос збоку.

– Хтось мусить зателефонувати до соціальної служби, – додав жіночий голос.

Том подумав про Тіну в такому віці, уявив її тут, цього холодного досвітнього ранку, і придушив у собі бажання крикнути чоловікові й жінці, щоб вони заткнулися… Або, ще краще, натовкти комусь пику. Зрештою, вони ж усі разом тут стоять, хіба не так? Уся ця юрба бідолах і невдах.

Плач зробився тихіше, затих.

– Напевно, годує його, – сказав Тодд і стиснув собі груди, показуючи.

– Так.

– Томмі?

– Чого тобі?

– Ти ж знаєш, що Еллен втратила роботу?

– Дідько, ні, нічого про це не знав. – Він удав, що не помічає страху, написаного на обличчі Тодда. І вологого блиску в його очах. Можливо, це через випивку або холод. А можливо, і ні.

– Їй сказали, що покличуть назад, коли все владнається, але вони й мені те саме говорили, а я вже півроку шукаю роботу. Я перевів у готівку страховку. Ці гроші вже закінчилися. Знаєш, скільки в мене в банку залишилося? П’ятсот доларів. Знаєш, на скільки вистачить п’ять сотень, якщо буханець хліба в «Крогер» [2] «The Kroger Co.» – одна з найбільших американських мереж супермаркетів, заснована 1883 року в Цинциннаті. коштує бакс?