Олександр Дан - ІНСОМВІТА. Психологічний трилер з елементами детективу

– Бамбара – це окрема тема, – відповів Роберт, – там ціла історія, пов'язана, до речі, із алмазами Гвінеї і Сьєрра-Леоне.

– Колись, я дуже сподіватимуся, ви розкажете мені цю захоплюючу історію, а зараз хотів би спитати, коли ви, Роберте, запідозрили чи здогадалися, що перед вами шахраї? Мій помічник, колишній начальник служби безпеки, був дуже досвідченою й обачною людиною і навіть він піддався на цей обман.

Слово «колишній» він вимовив навмисно з наголосом.

– Це був не лише здогад. Я мало розуміюся на гемології, але у мене чималий досвід юридичної практики і я не покладаюся на випадковості. Уперше у мене виникла ця підозра, коли пан Зімме раптово зліг з інфарктом. Напередодні ми з ним вечеряли в ресторані, і він був цілком здоровий. А потім, уже у кімнаті перемовин, мені зателефонували зі служби безпеки компанії і повідомили, що у пана Зімме стався інфаркт, викликаний якимось сильним токсином. Зіставляючи факти, я зрозумів, що найслабша ланка – це гемолог. А те, що його представили нам як гвінейця, а також і мої невеликі пізнання в бамбара – ось це є чистою випадковістю.

Роберт усміхнувся і поставив свою філіжанку на стіл.

– Я не вірю у випадковості, усе відбувається з волі Аллаха. І погане, і хороше. Але ви зберегли для мене великі кошти, Роберте, а найголовніше те, що ви зберегли мій авторитет. А це більше за гроші. Тож як я можу вам віддячити?

– Ви вже зробили це, ваша високосте. Ви щедро оплатили роботу моєї компанії відповідно до домовленостей, незважаючи на те, що угоду зірвано.

– Ні, Роберте. Я хочу вам особисто віддячити. Я певен, що так буде правильно. Адже ви своєю проникливістю замінили мені тут цілий департамент безпеки.

Шейх вийняв чекову книжку, написав у ній суму, акуратно відірвав чек і простягнув Робертові.

– Прийміть від мене цей дарунок на знак моєї подяки.

– Ваша високосте, це зайве, – спробував заперечити Роберт, але шейх зупинив його.

– Будь-яка робота має бути винагороджена належно. Це всього лише цифра на гарному папері, а я дуже ціную людські стосунки, – шейх подивився на Роберта, узяв до рук чотки і продовжив: – Роберте, чи можу я розраховувати на вашу допомогу, якщо мені знадобляться ваші послуги як юриста в майбутньому?

– Звичайно, – відповів Роберт, – вважатиму за честь бути вам корисним.

– Ну що ж, любий друже, як кажуть на Сході, хороша зустріч – коротка зустріч, – підсумував шейх, даючи зрозуміти, що аудієнцію закінчено. – Мені було дуже приємно з вами познайомитися ближче. Сподіваюся, це не остання наша зустріч.

Чек Роберт розгорнув тільки в автомобілі, коли повертався до свого готелю. На ньому було акуратним каліграфічним почерком написано «п'ять мільйонів доларів». І стояв довгий підпис арабською в'яззю – ім'я та прізвище шейха без скорочень.

У номері готелю Роберт трохи розслабився. Він налив у келих віскі, розсунув гардини і, спостерігаючи за нічним містом, розмірковував. У цій справі не все було зрозумілим, і він ніяк не міг збагнути, хто стоїть за всім.

Його роздуми перервав телефонний дзвінок.

– Бланш, слухаю.

– Роберте, доброї ночі, – це був Роланд, директор компанії. Голос у нього був дуже схвильованим. – Мені вже все доповіли. У тебе все добре?

– Так, шеф, усе о’кей. Завтра вранці буду в Празі.

– Ну що ж, я дуже чекаю на тебе завтра об одинадцятій тридцять в офісі, там і поспілкуємося. А поки відпочивай. Завтра в аеропорту тебе зустріне Йован, – і Роланд поклав слухавку.

Літак відлітав рано-вранці, а Хлоя так і не взяла слухавку. Він подивився на годинник і ще раз зателефонував. На тому кінці – знову автовідповідач.

Годинник показував о пів на другу ночі.

«Виліт з Лондона о сьомій годині п'ятнадцять хвилин, – розмірковував Роберт, – три години льоту. Ще кілька годинок і вдома, а там подивимося. Добре, що Йован зустрічатиме».

Роберт повністю і беззастережно довіряв Йованові.

Вони дружили від самого дитинства, разом вступили до Карлового університету і планували стати адвокатами. Але Йован завалив вступні тести, що, втім, не завадило йому одразу ж вступити до Поліцейської академії Чеської республіки і, закінчивши її з відзнакою, вступити на службу до поліції Праги молодшим детективом.

У поліції Йован працював майже п’ятнадцять років і від простого інспектора відділу кримінальних справ дослужився до полковника на посаді старшого радника. Але під час корупційного скандалу, що розгорівся в уряді Станіслава Гросса, який до свого прем'єрства очолював Міністерство внутрішніх справ Чеської республіки і був близьким товаришем та безпосереднім керівником Йована, він подав у відставку, зневірившись у порядності свого друга і керівника. А чотири роки тому за активної участі Роберта в долі свого товариша він очолив службу безпеки компанії.