Олександр Дан - ІНСОМВІТА. Психологічний трилер з елементами детективу

Але Роберт хвилювався. Він не розумів причину своїх сум'яття та занепокоєння і для того, щоб дещо відволіктися, вирішив зателефонувати Хлої.

На годиннику було трохи більше дев'яти годин вечора. Хлоя не відповідала. Роберт зробив ще кілька викликів з тим же результатом. І тут до них підійшов офіціант і покликав Роберта до телефону. Роберт одразу подумав про Хлою, але як вона могла знати номер телефону цього ресторану?

«О так, – згадав Роберт. – Я ж залишив інформацію на стійці реєстрації готелю».

– Підозрюю, юначе, що вас уже пані зачекалася в номері, а ви тут старого розважаєте, – усміхнувся Зімме, – ідіть-ідіть, бо, як мудро написав один мій талановитий земляк:

Кохай, кохай, бо час тебе не жде.

Він забирає дні твої і ночі.

Допоки тіло спрагле й молоде,

Кохай! У старості кохають очі.

– Ні, моя пані наразі дуже далеко, але цей дзвінок, справді, може бути від неї, – Роберт усміхнувся дотепності пана Зімме і попрямував до бару.

Коли Роберт узяв слухавку, то звідти вже чулися тільки короткі гудки. Роберт почекав кілька хвилин, але більше ніхто не дзвонив.

Повертаючись до свого столика, він ще здаля помітив, як біля гемолога зупинився невідомий чоловік арабської зовнішності. Не встиг Роберт підійти, як той швидко попрощався із Зімме і пішов до іншої зали ресторану.

Зімме і далі перебував у гарному настрої, і пожартував:

– Що, містере Бланш, не дають нам спокійно закінчити вечерю?

– Зустріли знайомого? – не звертаючи уваги на запитання пана Зімме, поцікавився Роберт.

– Ви маєте на увазі того парубка? Та Боже збав, Роберте, він просто помилився, – відповів байдуже Зімме, продовжуючи нарізати тоненькими смужками кусень м'яса в талірі 16 16 Талі́р , а, чол., заст. – тарілка. . – За кого мене тільки не приймали. Одного разу, пригадую, мене сплутали з сером Ентоні Хопкінсом. Навіть попросили автограф. І що ви гадаєте я зробив? Я дав автограф! А одного разу в Ізраїлі…

І він почав розповідати чергову веселу байку. Час від часу очі старого від сміху мокріли сльозами. Роберт зауважив про себе, що давно не зустрічав більш життєрадісної людини, ніж цей старий.

Під ранок Роберта розбудив дзвінок від помічника шейха Мехмета. Той схвильовано повідомив, що пан Зімме лежить у реанімації з інфарктом у тяжкому стані, а вони маються пошуками нового гемолога. Тому потрібно обов'язково переробити всі документи, де заявлено пана Зімме як експерта.

З цієї миті у Роберта виникла підозра про спробу навмисного зриву угоди.

Він негайно зателефонував своєму шефові і повідомив про подію.

Щоб не зірвати угоду, арабська сторона поспіхом викликала гемолога із Ізраїлю. Але той, аргументуючи зайнятістю в інших експертизах, відмовився. Те ж трапилося і з гемологом із Бельгії. Аж тут з Ізраїльської алмазної біржі запропонували професійного гемолога з Гвінеї, який саме в цей час знаходився у Великій Британії.

Служба безпеки шейха швидко перевірила персону гемолога і підтвердила, що громадянин Гвінеї пан Коне – відмінний фахівець, який уже впродовж тридцяти років працює в цьому бізнесі, надаючи свої послуги в Західній Африці, Анголі і ПАР.

Пана Коне невідкладно було викликано до Лондона і представлено шейху.

Як виявилося, пан Коне був нижче середнього зросту, кремезним, чорношкірим і дуже чемним шістдесятирічним чоловіком. Він чудово спілкувався французькою та англійською.

Того ж дня з ранку до банку під'їхав білий Майбах Landaulet, з якого вийшов шейх зі своїм помічником. Охорона і партнери шейха вже стояли біля входу і чемно його вітали.

Після виконання всіх формальностей до кімнати для проведення перемовин увійшли представники обох сторін.

Першим увійшов шейх, за ним – два його кремезні охоронці і троє арабів, партнерів шейха. Усі, крім охоронців, були одягнені в довгі просторі сукні білого кольору з тонкої бавовни, з великою хусткою на голові, що утримувалася подвійним вовняним джгутом чорного кольору. Охоронці в чорних костюмах, кольорових краватках, білих сорочках і з незворушними кам'яними обличчями розташувалися по кутках кімнати. За зовнішнім виглядом вони, очевидно, були американцями. Їхня поведінка, зачіски і квадратні підборіддя видавали колишніх бійців спецформувань армії США – командос або морських котиків.

За ними до кімнати увійшли представники продавця, обидва зі Східної Європи, чехи чи словаки. Усі, крім охоронців, розташувалися за великим круглим столом, привітали один одного і почали чекати. Один із помічників шейха за його наказом відкрив алюмінієвий МасBook і запустив банківську програму доступу до рахунку.