Стівен Кінг - Мізері

Потім таки пролунав звук. Він не повторився, але Пол усе одно його гарно розчув. То був ляпас. Збіса потужний ляпас. І, оскільки вони перебували по різні боки замкнених дверей, не треба було бути Шерлоком Голмсом, аби здогадатися, що Енні заліпила ляпаса сама собі. Добрячого, сильного ляпаса, судячи зі звуку. Пол уявив, як вона відтягує губу та заривається короткими нігтями в ніжну рожеву плоть.

Йому раптом пригадалися нотатки, що він робив до першої книжки про Мізері, де основний перебіг подій відбувався в лондонській божевільні «Бедлам» (куди Мізері помістила одна надміру ревнива злодійка). «Коли особа з маніакально-депресивним розладом починає занурюватися в депресивний стан, — записав тоді Пол, — одним із симптомів можна вважати акти самобичування: вони б’ють себе, щипають, дають ляпасів, опалюють шкіру сигаретними недопалками тощо».

Раптом Полу стало дуже страшно.

Пол пригадав есе Едмунда Вілсона [101] Edmund Wilson (1895–1972) — американський письменник, літературний і соціальний критик, особливо відомий нищівним відгуком на «Володаря перснів» Дж. Р. Р. Толкіна. , у якому автор у притаманній йому недоброзичливій манері розмірковував над постулатами Вордсворта [102] William Wordsworth (1770–1850) — один із найбільш значущих англійських поетів-романтиків, представник «озерної школи». щодо написання гарної лірики — сильні емоції мають відтворюватися протягом періодів спокою. Вілсон стверджував, що подібний метод непогано спрацьовує в художній літературі для опису драматичних ситуацій. Можливо, так воно й було. Пол знав письменників, які після невеличкої сімейної сварки втрачали здатність творити, і він сам не міг писати в поганому настрої. Але траплялися випадки, коли несприятливі обставини спричиняли протилежну дію: інколи Пол брався за роботу, бо це був єдиний спосіб утекти від негараздів. Він удавався до цього засобу, коли не міг безпосередньо вплинути на причину, з якої сталося лихо.

І зараз був саме один із таких випадків. Коли пробило одинадцяту ранку, а Енні так і не заявилася, щоби пересадити Пола в крісло, він вирішив перебратися в нього самостійно. Зняти друкарську машинку зі столу йому би не стало сил, проте він міг писати від руки. Він був певен, що зможе пересісти у візок, хоча розумів, що краще б Енні не знати про його здібності. Але Пол відчував потребу в іншому наркотику, чорт забирай, а писати в ліжку було незручно.

Він сповз до краю, переконався, що візок стояв на гальмах, а потім ухопився за бильця та поволі посунувся в крісло. Йому стало боляче лише тоді, коли він перетягував ноги на підпори. Пол підкотив візок до вікна та взяв рукопис.

У замковій шпарині заскреготав ключ. Енні дивилася на Пола, і її очі скидалися на дві чорні дірки, пропалені в обличчі. Права щока набрякла, наступного ранку на ній мав з’явитися неабиякий синець. Навколо рота й на підборідді засохла якась червона субстанція. Спочатку він вирішив, що то кров, яка витекла з понівеченої губи, проте потім помітив насіння. То була не кров, а малиновий джем чи начинка. Енні дивилася на нього. Пол дивився на неї. Деякий час вони мовчали. Перші краплі дощу застукотіли по віконній шибці.

— Якщо ти сам можеш пересідати в крісло, Поле, — зрештою промовила Енні, - то гадаю, що ти сам зможеш вписувати свої йобані «енки».

Вона зачинила двері та знову замкнула їх на ключ. Пол довго витріщався на них, ніби там можна було щось видивитися. Він був надто приголомшеним, аби займатися чимось іншим.

Пол не бачив Енні до пізнього вечора. Після її вранішнього візиту працювати стало неможливо. Він зробив кілька марних спроб, зіжмакав аркуші та здався. Усе одно нічого не виходило. Він покотив візок через кімнату. Коли він спробував перебратися з крісла в ліжко, руки зісковзнули з билець і Пол мало не впав. Йому довелося впертися лівою ногою в підлогу, і, хоча вона перейняла на себе вагу тіла та врятувала від падіння, біль був просто пекельним. Полу здалося, що йому в кістку увігнали одразу дюжину болтів. Він закричав, ухопився за спинку в узголів’ї та врешті-решт опинився на ліжку, підтягуючи за собою пульсуючу ногу.

«Тепер вона неодмінно прийде, — подумав він. — Захоче дізнатися, чи то Пол перетворився на Лучано Паваротті [103] Luciano Pavarotti (1935–2007) — один із найвідоміших оперних співаків ХХ ст., належав до групи «трьох тенорів» (разом з іспанцями Пласідо Домінґо та Хосе Каррерасом). , чи то просто навчився так галасувати».