Стівен Кінг - Мізері

« Ні, не Єну, — думав Пол, поглядаючи на сарай. — Не Єну, ще не час. Спочатку лікарю. Тому старому засранцю з нескінченними «енками» в прізвищі, Шайнбоуну ».

Думка про лікаря примусила його пригадати зауваження Енні щодо бджоли, і це трапилося далеко не вперше. Коментар час від часу спливав у його пам’яті. «Одна людина з дванадцяти…»

Але щось тут не сходилося. Дві жінки з двох різних містечок, не пов’язані жодними кровними узами, мали однакову, рідкісну алергічну реакцію на бджолину труту — чи таке можливо?

Через три дні після Великої операції з Податкового порятунку Енні Вілкс Пол мирно спочивав по обіді, коли чорнороби з цехів подали сигнал, і неабиякий. Цього разу відбувся не просто спалах, а вибух водневої бомби.

Пол різко сів у ліжку, незважаючи на біль, що пронизав його ноги.

- Енні, - заволав він, — Енні, ходи сюди!

Він чув, як вона перестрибувала по дві сходинки за раз, а потім потупцювала коридором. Перелякана Енні залетіла в кімнату й вирячила на Пола очі.

— Поле! Що сталося? У тебе почалися судоми? У тебе…

— Ні, - відказав він, хоча мозок дійсно проймали судоми. — Ні, Енні. Вибач, якщо я тебе налякав, але ти маєш посадити мене у візок. Їбанутися! Ось воно!

Лайка злетіла з його вуст, перш ніж він устиг опанувати себе, проте це не мало значення — Енні дивилася на нього з повагою, якщо не з благоговійним трепетом. Вона стала свідком п’ятдесятницького вогню [99] П’ятдесятництво — один із напрямків протестантства, основний догмат якого пов’язаний зі сходженням Святого Духа (у вигляді божественного вогню) на апостолів Христа через сім днів після Великодня. , який матеріалізувався просто перед її очима.

— Звісно, Поле.

Вона поквапливо пересадила його в крісло та почала котити візок до вікна, проте Пол нетерпляче похитав головою.

— Я недовго, — сказав він. — Але це дуже важливо.

— Це щодо книжки?

— Це і є сама книжка. Помовч, будь ласка, не говори зі мною.

Проігнорувавши друкарську машинку (Пол ніколи не користувався ними, аби робити нотатки), він схопив кулькову ручку та блискавично покрив чистий аркуш кривульками, які не розумів ніхто, окрім нього:

Вони БУЛИ родичами. Вони мали однакову реакцію на бджолиний укус, оскільки БУЛИ родичами. Мізері — сирота, і… здогадайтеся самі! Крихітка Евелін-Гайд була СЕСТРОЮ МІЗЕРІ! Може, лише по одному з батьків. Так буде краще. Хто перший здогадався? Шинні? Ні. Шинні бовдур. Місіс Р. Вона піде до мами Шарл. Е-Г і…

У голові Пола промайнула здогадка, така чудова (принаймні, з погляду сюжету), що він витріщив очі та роззявив рота.

— Поле? — занепокоєно гукнула Енні.

— Вона знала, — прошепотів Пол. — Звісно , знала. Принаймні, мала певні підозри. Але…

Він знову схилився над аркушем.

вона — місіс Р. - одразу зрозуміла, що місіс Е-Г якось дізналася про кровний зв’язок між М. та своєю дочкою. Однаковий колір волосся, чи що. Не забудь, що персонаж матусі Е-Г виступає на перший план. Треба доопрацювати. Місіс Р. розуміє, що місіс Е-Г ЗНАЛА, ЩО МІЗЕРІ ПОХОВАНО ЖИВЦЕМ! ЛАЙНО МЕНІ В ГУЗНО! ЧУДОВО! Можливо, стара пані здогадалася, що Мізері з’явилася на світ у результаті любовних походеньок молодої місіс Е-Г…

Він поклав ручку, подивився на аркуш, потім неквапливо підібрав ручку знов і нашкрябав іще кілька рядків.

Три основні позиції:

1. Як місіс Е-Г відреагує на підозри місіс Р? Захоче її вбити чи перелякається до всирачки? Мені подобається переляк, проте Е-Г, скоріш за все, обрала б убивство, тому гаразд, убив.

2. Як до цього поставиться Єн?

3. Амнезія Мізері?

І ще одна тема для роздумів — чи дізнається Мізері, що її мама знала й мовчала про те, що обидві її дочки поховані живцем?

Чому?

— Будь ласка, переклади мене в ліжко, — сказав Пол. — Якщо тобі здалося, що я розізлився, то вибач мені. Просто я був дуже схвильований.

— Усе гаразд, Поле, — так само благоговійно промовила Енні.

Відтоді робота просувалася шаленими темпами. Енні була права — сюжет виявився набагато похмурішим у порівнянні з іншими романами про Мізері. Перший моторошний розділ був не випадковістю, а передвісником. Фабула стала більш вибагливою, персонажі — більш правдоподібними. Останні три книжки з серії «Мізері» були звичайними пригодницькими романами з рясними вкрапленнями пікантних постільних сцен, якими так утішалися жінки. Але Пол починав усвідомлювати, що зараз він пише готичний роман, тому сюжет був важливішим за описи окремо взятих ситуацій. Він постійно кидав виклик сам собі. Питання «Чи ти зможеш?» постало не лише на початку книжки, воно виникало мало не кожного дня… і Пол знав, що він міг .