Стівен Кінг - Мізері

Во н а все життя н е н авиділа міц н і н апої, і її шлу н ок хотів було виплю н ути джи н через його ялівцевий запах та олій н ий присмак. Але во н а втримала спирт н е в собі. Сьогод н і во н о їй точ н о з н адобиться.

Попід хмарами, які бігли зі сходу н а захід ті н ями, чор н ішими за чор н е н ебо, попід місяцем, який уже хилився за обрій, шараба н летів до церков н ого двору. Зараз н им правила місіс Рамадж, клацаючи батогом н ад головою спа н теличе н ої Мері, і, якби ко н і вміли говорити, во н а б розповіла їм, що то було н есправедливо — о цій н іч н ій годи н і во н а б мала дрімати в теплій стай н і. Лопати та сапа холод н о перестукувалися, і місіс Рамадж подумала, що їх н я процесія злякала б кож н ого, хто їх побачить, бо були во н и, н аче пара докторів, котрі оживляли мерців у творах Дікке н са… або н аче оди н доктор, який сидить у шараба н і, що н им править привид. Місіс Рамадж була вся в білому, бо вдома н е витрачала часу н а перевдяга нн я. Н іч н а сорочка била по її пухких гомілках із н абряклими ве н ами, а стрічки чепчика дико струме н іли позаду.

Ось і церква. Жі н ка спрямувала Мері н а алею, яка проходила повз двір, і здриг н улася від моторош н ого звуку вітру, що грався між кар н изами. У н еї була єди н а мить, щоб загадатися, чому таке святе місце, як церква, здається таким страш н им у темряві, аж потім во н а збаг н ула, що їй страш н о н е від самого місця, а від справи, яку во н и тут мають.

Перше, що спало н а думку місіс Рамадж, коли во н а отямилася, — хазяї н мусить їм допомогти, бо ж ві н пройшов крізь усі н егоди, крізь воду та вого н ь, н е здавався жод н ого разу. Тільки потім во н а зрозуміла, н аскільки божевіль н ою була ця ідея. Справа була н е в хоробрості лорда Є н а, а в його здоровому глузді.

Місіс Рамадж н е з н адобилися попередже нн я від містера Джеффрі, згадка про міс Евелі н — Гайд усе зробила за н ього.

Місіс Рамадж згадала, що, коли це сталося, а н і містера Джеффрі, а н і лорда н е було в Малому Да н торпі. Події відбувалися н авес н і, майже півроку тому. Мізері увійшла в запаш н е літо своєї вагіт н ості, ра н кова н удота ми н ула, їй лишалося воста нн є н абрати вагу та пережити пов’яза н ий із цим дискомфорт. тож во н а зі спокій н ою душею відправила двох чоловіків відпочити н а тижде н ь — пополювати н а куріпок, пограти в карти, пога н яти у футбол… боз н а-як іще можуть дуркувати чоловіки в Оак-Голлі міста До н кастер. Лорд трохи вагався, проте Мізері запев н ила його, що з н ею все буде добре, і мало н е виштовхала за двері. У тому, що з Мізері все буде добре, місіс Рамадж н е сум н івалася. Але кож н ого разу, як лорд та містер Джеффрі від’їжджали до До н кастера, во н а замислювалася, чи н е повер н еться хтось із н их (або во н и обидва) у возі н огами вперед.

Оак- Голл перейшов у спадок до Альберта Фоссі н гто н а, шкіль н ого товариша Джеффрі та Є н а. Місіс Рамадж н ебезпідстав н о вважала його божевіль н им. Десь три роки тому ві н з’їв свого улюбле н ого по н і, коли той зламав обидві н оги під час гри в поло і його треба було пристрелити. Як пояс н ював Альберт, то був прояв любові:

- Н авчився від якихось тумба-юмба в Кейптау н і. Гріква [89] Гріква — субетнічна група аборигенів Південної Африки. . Чудові хлопці. Вставляють собі палки та всілякі і н ші штуки в пащеку, а що? Деякі мають такий вигляд, н іби н осять усі два н адцять томів Королівських н авігацій н их карт у н иж н ій губі, ха-ха! Н авчили ме н е, що коже н чоловік має їсти те, що любить. Таке собі поетич н е жахіття, а що?

Н езважаючи н а див н у поведі н ку Берті, містер Джеффрі та лорд зберегли до н ього велику прихиль н ість (цікаво, чи з’їдять во н и Фоссі н гто н а, коли т ой помре, загадалася місіс Рамадж після од н ого з візитів Берті, коли ві н н амагався пограти в крокет од н ією з домаш н іх кішок і, зрештою, розтрощив бідоласі голову), і ми н улої вес н и компа н ія провела майже десять д н ів у Оак-Голлі.