Рут Веа - У лісі-лісі темному

Не знаходила місця впродовж усього іспиту, після двох годин рішення прийшло. Я знала, що ці сумніви та думки заженуть мене на той світ.

Я більше не поверталася.

Зараз я заплющила очі, холод щипав обличчя, сніг в’їдався через тонкі шкарпетки. Я слухала м’які звуки ночі: тремтіння та потріскування гілок під вагою білих шапок, крик сови, дивний вереск лисиць.

Ніколи не жила в селі. Виросла на околицях Редінга, а щойно виповнилося вісімнадцять, переїхала до Лондона. Звідтоді там і живу.

Проте життя тут уявити було не важко. Тиша, спокій, самотність, зустрінеш людей лише тоді, коли захочеш. Скляну коробку для житла я б, звісно, не обрала, а от щось маленьке, невиразне, яке б вдало вписувалося в пейзаж, мені підійшло б. Я думала про ферму, яка тут стояла, перш ніж згоріла дощенту. Уявлялася довга приземкувата будівля, що нагадувала тварину, принишклу до землі, ніби заєць, що присів на траву. У такому будинку я б жила.

Я розплющила очі, світло будинку так яскраво відбивалося від снігу, що різало мені сітківку. Таке різке та зухвале, як золотий маяк, що сповіщає про себе на тисячі темних кілометрів. Проте… Маяк зазвичай слугує для попередження кораблів, щоб ті трималися подалі. А це місце більше нагадувало ліхтарик чи маячок, що манить до себе нічних метеликів.

Я тремтіла. Варто припинити мучити себе забобонами. Це прегарний будинок, нам пощастило, що ми тут зосталися, навіть якщо лише на кілька коротких днів. Але він мені не подобався, я не довіряла Фло і не могла дочекатися ранку. Думала, о котрій буде більш-менш пристойно поїхати. Наш з Ніною потяг вирушав о п’ятій вечора, проте я могла поміняти квиток.

— Ти як? — спитав голос із-за спини, а за ним — довгий струмінь диму. Обернулася, в одній руці Ніна тримала цигарку, іншою обіймала себе за ребра, прикриваючись від холоду. — Пробач, я знаю, ти хотіла побути сама. Я лише… Мені знадобилася нікотинова доза. Мусила вийти. Ця Фло. Мене від неї вже тіпає. Що це за дивні вигадки, ніби їй відомі наші таємниці?

— Не знаю, — мені стало якось некомфортно.

— Може, просто клята маячня, — Ніна затягнулася димом. — Мушу зізнатися, я сиділа там і прокручувала в голові, що довіряла Клер останніми роками. Думати, що вона могла розбовкати — відчуття не з приємних. Тома аж перекосило, помітила? Цікаво, що там за скелети в його шафі?

— Не знаю, — повторила. Холодне повітря почало пробирати до кісток, я тремтіла.

— Думаю, Мелані вчинила правильно, — врешті-решт, мовила Ніна. — Фло ненормальна. Її дивакувата поведінка щодо Клер — це якась хвороба, це очевидно. Її манера копіювати одяг Клер… Тобі це не нагадує роман «Самотня біла жінка»? Якщо хочеш почути мою думку, вона за крок до відтворення сцени в душі з фільму Гічкока «Психо».

— Ради Бога, — мовила я різко. Фло дивна, проте це вже було занадто, — вона не псих, лише трохи невпевнена в собі. Я знаю, як воно — почуватися другосортною. Бути найкращою подругою Клер — не просто.

— Ні, навіть не думай її оправдовувати, Норо. Одяг, усілякі дрібниці — це ж дивно. Проте, якщо Клер це до вподоби, хай буде так. З вихватками, як оце сьогодні, я не миритимуся. Слухай, я оце подумала. Знаю, що ми бронювали квитки на п’яту, але…

— Але давай поїдемо раніше? Я саме про це думала!

— Чесно, з мене досить. Якби не пила, поїхали б сьогодні, проте в такому стані я не можу. Що думаєш, як поїдемо одразу після сніданку?

— Фло оскаженіє, — мовила сумно. На завтра ще були заплановані якісь дійства. Здається, згідно з інструкцією, ми мали би поїхати не раніше другої.

— Я знаю, просто подумала… — Ніна глибоко затягнулася. — Може, ми вислизнемо? Чи це боягузтво?

— Так, — відповіла їй, — справжнісіньке.

— Ну добре, — вона зітхнула. — Спробую вигадати щось стосовно роботи. Увечері продумаю детальніше.

— А як тебе сповістять? Зв’язку ж тут нема.

— От халепа. Навіть якщо скажені місцеві жителі прийдуть сюди з лопатами та вилами, що робити?! Кидати в них сніжками?

— Без мелодрам. Нема тут ніяких скажених сусідів. Думаю, тітка сама підпалила будівлю для страхової, а звинуватила в тому селян.

— Сподіваюся, правду кажеш. Фільм «Звільнення» я дивилася.

— Рада за тебе, а тепер вернімося до наших баранів…

— О, я вдам, що отримала вночі повідомлення. Навіть якщо Фло не повірить, що вона на те скаже?

Чимало чого, проте зупинити Ніну вона зможе лише забарикадувавши двері. Трохи постояли мовчки. Ніна видувала кільця диму в застигле нічне повітря.