Рут Веа - У лісі-лісі темному

— Якби в мене було більше сміливості, я б відмовилася, — сумно додала Ніна. — Від весілля. Проте Джес мене приб’є. Вона обожнює весілля. Якесь таке нав’язливе порушення функцій організму. Вона вже навіть придбала нову прикрасу. Я тобі кажу! Клятого капелюшка.

— Вона б тебе пробачила, — відповіла невимушено. — Хоча тоді, можливо, тобі самій доведеться їй освідчитися.

— Воно до того йде. Ти прийдеш?

— Звісно, — я вщипнула її за руку. — І на твою дівич-вечірку теж, якщо, звісно, влаштуєш.

— Дулю вам, — відрубала Ніна. — Якщо, я повторюю, якщо я колись одружуся, гулятимемо цілісіньку ніч у клубі. І на цьому доста. Жодних марнославних походеньок до будинків десь аж у дупі світу, — вона зітхнула й змусила себе підвестися. — Ти знаєш, що на сьогодні Фло нам підготувала?

— Що?

— Лише клята дошка уїджі. Обіцяю, якщо там будуть усілякі еротичні відповіді, візьму рушницю над коминком і засуну кудись глибоко, заряджена вона чи ні.

— Гаразд, це, — вела Фло, розкладаючи папірці на маленькому столику, — буде весело.

— Куля долі пророкує, не надто вірте їй, — пробурмотіла Ніна. Клер спопелила її поглядом. Чи то Фло не помітила, чи вдала, що не чує, старанно розкладала необхідний атрибут, ставила свічки серед напівпорожніх пляшок з-під вина.

— У кого є запальничка?

Ніна полізла до кишені короткої джинсової спідниці, дістала «Зіппо». Фло урочисто запалила гніт. Кожен новий вогник свічки спалахував віддзеркаленням у вікні. Фло вимкнула ліхтарі на вулиці, темнів ліс за вікном, світився лише місяць. У напівмороці кімнати виднілися величезні силуети дерев, білий сніг та верхівки лісу на тлі блідо освітленого неба.

Здавалося, що серед дерев танцювали мандрівні вогники, їхні ніжні димні язики відбивалися в подвійних стеклах вікон.

Я підійшла до вікна, дмухнула на скло, склала руки човником і притиснулася ближче, щоб зазирнути в ніч. Цілковитий спокій довкола. Знову пригадалися сліди від гаража, пошкоджена телефонна лінія. Я постійно перевіряла замок на великих французьких вікнах. Зачинені.

— Мел це точно не сподобалося би, — вдумливо промовила Клер, коли я приєдналася до столу. Фло запалила останню свічку. — Упевнена, вона тепер вірить іще фанатичніше, ніж в універі.

— Не бачу різниці між спілкуванням із одним наявним другом чи кількома з їхньої когорти, — роздратовано відповіла Ніна.

— Це її віра, не варто вдаватися до образ.

— Я нікого не ображаю. Як можна образити людину, якої тут навіть нема? Образу треба з'їсти, не лише випадково почути.

— Коли в лісі падає дерево, ви чуєте? — запитав сухо Том. Він лежав на дивані, усміхався і великими ковтками пив вино. — Оце маєш, сто років таким не займався. Моя тітка вірить у всіляких духів. Колись після школи часто заходив до неї, працювали зі спіритичною дошкою, справжньою, з літерами.

Я розуміла, про що йшлося: дошки уїджі, які найчастіше показують у кіно. Та, яку приготувала Фло, була інакшою, більше скидалася на ручку з коліщатками.

— Так буде простіше, — заявила Фло і почала вставляти ручку в тримач, затиснувши язик між зубами. — Я вже пробувала, проблема з планшеткою. Якщо працюватимеш не достатньо швидко, пропустиш половину літер. А так у нас безперервно вестиметься запис.

— І яким був результат попередніх спроб? — запитала Клер.

Фло серйозно кивала.

— Зазвичай я отримую всілякі повідомлення. Мама каже, що в мене вроджений зв’язок із позаземним.

— Ого, — відказала Ніна з удаваною серйозністю. Але саркастичні нотки в її голосі вчувалися.

— І що вона тобі сказала? — швидко запитала, щоб врятувати від чергового ляпсусу. — Минулого разу?

— Йшлося про діда, — відповіла Фло. — Він казав бабусі, що був щасливий, і вона може виходити заміж, якщо схоче. Так, усі готові? Розпочнемо?

— Готові, як ніколи, — відгукнулася Клер. Вона лигнула залишки вина і поставила келих. — Що робити?

Фло жестом попросила нас сісти ближче.

— Отже, покладіть руки на планшетку. Але обережно, не намагайтеся нею керувати, ви лише провідник для зовнішніх імпульсів.

Ніна закотила очі, але кінчики пальців поклала. Том і я приєдналися й собі. Останньою доторкнулася до ручки Клер. — Готові?

— Готові, — відповіла Клер.

Фло зробила глибокий вдих і заплющила очі. У сяйві свічок її обличчя пашіло, ніби його запалили десь ізсередини. Зіниці бігали в різні боки під повіками, шукаючи те, що вона побачити не могла.

— Чи є тут дух? Чи готовий він відповідати на запитання? — виразно промовила Фло.