Рут Веа - У лісі-лісі темному

Наступного дня проблемою стає цілковита відраза до себе, адже ти бачив його голим та незахищеним. Тому я все-таки намагаюся зоставатися стриманою і, скориставшись нагодою, вислизнути, уникнувши подальших одкровень.

Не завжди воно спрацьовує. Надто часто на вечірках мене приковують кайданками, змушуючи вислуховувати довгі балади про всілякі перипетії: він сказав це, вона втекла з тим, потім колишня зробила ще щось…

Ви, мабуть, гадаєте, що люди зазвичай обережні, відкриваючи душу письменникові. Ви думаєте, їм би варто знати , що ми, як ті хижаки, нишпоримось у трупах мертвих справ, пережовуємо рештки для своєї роботи, перетворюючи їх на живу матерію наших власних вигадок. Том, як ніхто, мав би те знати. Але його це не спинило. Томів монолог, хоча голос і звучав знудьговано-протяжно, не міг приховати гнів на власного чоловіка.

— …Те, що тобі варто знати: саме завдяки Брюсові Джеймс отримав свій шанс. Це він був його режисером у «Чорних краватках, солодких брехнях»… ще тоді — сім чи вісім років тому. І, можливо, я не знаю, ніколи не запитував, що саме там відбулося, але Брюс ніколи не вирізнявся професійною невинністю. Звісно, тоді ми ще не були разом. Проте природно, він вважає, що за Джеймсом — боржок, а Джеймс, своєю чергою, можливо, відчуває, що нічого йому не винен. Я знаю, що Брюс злився, як чорт, через перипетії з «Коріоланом» та на Еймона, бо той захищав Джеймса… А потім усі ті чутки навколо нього та Річарда, і джерело тих пліток було чудово відоме. Брюс клявся, що ніколи не надсилав Кліву те повідомлення.

Том вів далі, потік імен та подій, що нічого для мене не значили, вистави, про які мала лише невиразне уявлення на тлі мого культурного виховання. Їхні ігри промчали повз мене, проте суть зрозуміти неважко. Брюс лютився на Тома й не хотів, щоб той їхав на вечірку, а Том не послухався.

— Хай йому грець, до біса все! — врешті-решт, здався Том. Не знала, кого він має на увазі: Брюса чи Джеймса. Він підійшов до серванта, де стояла купа пляшок. Джин, горілка, жалюгідні залишки вчорашньої текіли. — Щось вип’єш? Може, джин-тонік?

— Дякую, ні. Хоча, тонік буду.

Том закивав, пішов за льодом та лаймом, повернувся з двома чарками.

— Хвости пістолетом! — його обличчя вкрилося зморшками, Том постарів років на десять. Зробила ковток і захлинулася. Тонік там був, проте й джину не бракувало. Могла б зчинити ґвалт, проте Том так комічно звів брову, мені нічого не лишилося, от тільки всміхатися і сьорбати далі.

— Кажи вже, — вів Том, вицмуливши свій келих й наливаючи другий, — що у вас було з Джеймсом? Що за дійство вчора відбувалося?

Спочатку нічого не відповіла. Зробила ще один великий ковток, цідила повільно, роздумуючи про відповідь. Інстинктивно хотілося звести все на жарт, проте він питатиме знову вже в присутності Клер та Ніни. Тому я почала думати, як подати відповідь.

— Джеймс це… був… — крутила чарку в руці, кубики льоду дзенькали, супроводжуючи мої думки. — Моїм колишнім, — нарешті вимовила. Це правда, проте лише дещиця її, що більше нагадувала брехню. — Ми зустрічалися в школі.

— У школі? — Том звів брови. — Господи, це ж як в іншому житті. Закохані діти?

— Так, десь так і є.

— Але ж ви й зараз товаришуєте?

Що я могла йому відповісти?

Ні, я не бачила його відтоді, як отримала від нього повідомлення.

Ні, я так і не пробачу йому те, що він зробив.

Ні.

— Та не зовсім. Ми якось загубилися.

Раптово запала тиша, її розірвали теревені Клер та Фло в сусідній кімнаті та шум душу нагорі. Найімовірніше, Нінині спроби достукатися до Джес виявились марними.

— Отже, ви познайомилися в школі?

— Десь так. Грали в одному спектаклі… — додала я повільно. Якось дивно було думати про те. У дорослому віці рідко спливають подробиці, як саме вам уперше розбили серце. Але цієї миті Том був найбільш підходящим анонімним незнайомцем. Навряд чи я коли-небудь його зустріну, і здавалося, що, довірившись йому, мені полегшає. — «Кішка на розпеченому даху», я була Меґґі, а Джеймс — Бріком. Ось така іронія.

— Чому іронія? — запитав Том здивовано. Але відповісти йому я не могла. Розмірковувала над словами Меґґі в останній дії п’єси: «Сьогодні вночі брехня стане правдою». І я знала, якщо прочитаю йому ці слова, він, як ніхто інший, знатиме, що саме Меґґі мала на увазі.

Натомість я вкотре надпила зі свого келиха і сказала:

— Проста… іронія.

— Годі тобі, — він усміхнувся, засмаглі щоки вкрилися зморшками. — Ти мала інше на думці.