Рут Веа - У лісі-лісі темному

— Не думаю, що вона скажена, — мені стало ніяково. — Клер сильна, і якщо тобі бракує впевненості…

Зупинилася, намагаючись передати словами відчуття, що переслідувало завжди. Відчуття, що моя особистість — це простір, вакуум, який може наповнити хтось, схожий на Клер. Знаю, Ніна, з усіма її недоліками, того ніколи б не зрозуміла — на відсутність упевненості в собі вона не хворіє. Вона лежала в ліжку, уважно роздивлялася мене, потім стенула плечима.

— Клер — ідеальна. Ти розумієш, про що я? — нарешті витиснула я з себе. — Нема нічого особливого в бажанні й собі мати хоч частинку того. Імітування — один із кроків наблизити себе.

— Можливо, — Ніна підвелася, поправляючи майку. — Я не вважаю її шикарною. Але суть не в тому. Я, власне, хочу сказати, що мені дуже шкода через учорашню ситуацію. Я не думала, що тобі й досі муляє ця болячка. Поясни, нащо тоді ти приїхала? Чому, якщо й досі воно тебе зачіпає?

Натягнула джинси, підвелася, кусала губи й пригадувала, що розповідала Ніні, а що ні. Це мій інстинкт самозахисту — тримати карти при собі, сама не знаю, чому так. Я ненавиджу давати людям, навіть друзям, привід володіти мною. Я завжди тримаю все при собі, ця звичка ще більше вкорінилася звідтоді, як я почала жити сама й працювати на себе. Проте мені було також відомо, якщо дати волю, ця звичка може звести в могилу, перетворити мене на таку ж божевільну, як Фло, проте у своїй стихії.

— Я приїхала, — глибоко вдихнула, змушуючи себе продовжити, — бо я й гадки не мала, що Клер одружується з Джеймсом.

— Що? — Ніна підвелася й поглянула на мене. Я зітхнула, стенула плечима. Голос звучав жалюгідно. — Це правда? Отже, Клер тебе сюди заманила, щоби вилити на голову цеберко лайна?

— Н-н-не зовсім, — от чортівня, припини заїкатися. — Вона пояснила, що хотіла повідомити мені це, дивлячись у вічі. Стверджувала, наче винна.

— До біса! — Ніна одягала футболку, тому голос звучав нечітко. Вона висунула голову, щоки пашіли від обурення. — Якби вона хотіла це сказати тобі у вічі, то мала би запросити на зустріч і розповісти, а не заманювати в богом забутий ліс. Про що вона собі думала?

— Я-я-я не думаю, що вона саме це мала на увазі, — чому я її захищаю? — Гадаю, вона не припускала…

— Ой, — Ніна підвелася й почала роздратовано розчісувати волосся. Воно аж рипіло, коли гребінець біг по ньому. — Як їй завжди вдається вилізти з гівна пахучою та чистою?! Ти пам’ятаєш, як у десятому класі вона всім розпатякала, що мені подобається Деббі Гаррі? А потім торочила, що вчинила так, бо шкода було, що я веду подвійне життя. Усі поводилися так, ніби вона зробила мені величезну послугу.

— Я… — відповісти було нічого. Інцидент з Деббі Гаррі був жахливим. Я й досі пам’ятаю шокований вираз Ніниного обличчя, коли вона зайшла до класу, а Клер з характерною усмішечкою підспівувала пісню, що розкривала усе: «Я не можу відірватись від тебе й покласти слухавку», а однокласники єхидно всміхалися.

— Це вона . Те, як вона виглядає, як почувається. Тоді вона прагнула здаватися турботливою, вірною щирою подругою, але правда вилізла, і, хоч би що я казала, я стала бур’яном. І ось тепер знову, вона хоче втекти з Джеймсом назустріч ранковому сонцю — і щоб як з гусака вода. От вам, тримайте! Вигадала ситуацію, де вибору тобі ніхто не дасть, і все, що ти можеш зробити, — лише пробачити.

Така інтерпретація досі — до озвучення Ніною — не спадала на думку, проте чималий шмат правди в тому таки був.

— Я не засмучена через вчинок Клер, — відповіла їй, хоча серце підказувало, що це лише частково так. — Що мене хвилює найбільше…

— Що?

Але несподівано, щоб продовжити розмову, забракло сил. Почуття беззахисності повернулося, я кивнула й відвернулася, намагаючись одягнути шкарпетки.

Перш ніж втратити самоконтроль, я хотіла озвучити те, що насправді мучило весь цей час. Чи знає про це Джеймс? Він також доклав рук до плану?

— Ми можемо поїхати, — Ніна мовила спокійно, застібаючи джинси. Підвелася й випрямилася на повен чудовий зріст. — Поїдемо назустріч світанку, а Клер та Фло нехай скаженіють удвох.

— І Том.

— Ой, точно. І Том.

— Але ми не можемо.

— Чому ні?

— Тому що… — із хвилину намагалася підібрати слова, а потім вони самі злетіли з вуст. — Тому що я не хочу, щоб мою поведінку неправильно витлумачили. Розумієш, про що я? Якщо я поїду зараз, усі думатимуть, мовляв: ой бідака Нора, їй настільки болить через Джеймса, що вона зіпсувала вечірку Клер, бо не здатна просто порадіти за подругу. Я хочу бути сильнішою за це. Ситуація не обмежиться лишень фразою «йди до біса», як з Мелані. Якщо збиралася поїхати, то слід було зробити це ще вчора, одразу, як про все дізналася, проте я зосталася. Тому вибору нема — грати так грати.