Рут Веа - У лісі-лісі темному

— Ау-у-у-у-у, — дзвеніло в безмовному нічному небі. — Клер? Це ти?

Клер знервовано видихнула й відчинила дверцята машини.

— Флорсі! — її голос тремтів, але помітити це сторонньому було не до снаги. Знову пригадалося, якою ж вона була чудовою акторкою. Не дивно, що, врешті-решт, Клер опинилася в театрі. Єдиною несподіванкою було лиш те, що це не сцена.

— Клер-кошенятко! — заверещала Фло і миттю злетіла зі сходів. — Господи-божечку, це ти? Почула шум, подумала… але ніхто так і не з’явився, — вона швидко наближалася по доріжці до нас, капці-зайці перечіплювалися й шаруділи по гравію. — Що ти тут робиш саменька у темряві, чудо моє?

— Я розмовляла з Лі, тобто Норою, — Клер вказала на мене. — Наскочила на неї, під’їжджаючи до будинку.

— Ти ж не буквально, сподіваюся? Ой… — щось захрускотіло, і Фло впала навколішки перед машиною. Вона підстрибнула, обтрусилася. — Усе гаразд, зі мною все гаразд.

— Заспокойся, — Клер засміялася. Обійняла Фло і прошепотіла щось, та кивнула. Слів я не чула. Клацнув замок, я насилу вилізла з машини — так заклякло тіло. Варто було пройти пішки ці останні метри до будинку, так різко переривати біг — помилка. М’язи аж скрутилися, тепер суцільна мука.

— Лі, з тобою все гаразд? — почувши, як я вилажу з машини, запитала Клер. — Ти накульгуєш?

— Усе добре, — намагалася підігрувати їй і промовила це грайливо. Джеймс. Джеймс. — Допомогти з речами?

— Дякую, проте у мене їх дріб’язок — вона відімкнула багажника і дістала жіночу сумочку. — Ходімо. Фло, покажеш, де моя кімната?

З кросівками в руках я нарешті насилу досунула ноги до кімнати. Ніни не було. Стягла з себе брудний та мокрий від поту одяг й залізла у спідньому під ковдру. Так і лежала, витріщившись у промені лампи, що стояла біля ліжка.

Яка ж помилка. Що я собі думала?

Я витратила десять років, щоб забути про Джеймса, будувала собі надійний кокон упевненості та самодостатності. І думала, що мені це вдалося. Я добре жила. Я чудово жила. Улюблена робота, власне житло, надійні друзі, які не знали про Джеймса та Клер, чи ще когось із мого старого життя в Редінгу.

Жодних зобов’язань — ні емоційних, ні фінансових, ніяких. І мені було добре. Абсолютно, дідько його забирай, чудово. Дякую за це.

І ось зараз таке.

Найгірше те, що звинувачувати Клер марно. Вона має рацію. Ні вона, ні Джеймс нічого поганого не зробили. І ніхто мені нічого не винен. Ми з Джеймсом порвали десять років тому, бий його трясця. Ні. Єдину особу, яку можу звинувачувати — це виключно себе. Бо топчуся на тому самому місці я. Бо це я не можу рухатися далі.

Я ненавиділа Джеймсову владу наді мною. Я ненавиділа те, що кожного разу, зустрічаючи чоловіка, я порівнювала його з ним. Востаннє, коли я спала з чоловіком — два роки тому, він розбудив мене посеред ночі, схрестивши руки на грудях.

— Тобі щось наснилося. Хто такий Джеймс? — коли він побачив моє здивоване обличчя, висунув ноги з-під ковдри, підвівся, одягнувся і пішов з мого життя. Мені більше не телефонували.

Я ненавиділа Джеймса і ненавиділа себе.

І так, мені чудово відомо, що це робить із мене найбільшу дурепу у світі: дівчинка, що зустрічалася з шістнадцятирічним хлопчиком, одержима ним упродовж наступних десяти клятих років.

Повірте мені, ніхто не знає того ліпше за мене. Якби я зустрілася із собою в барі, я і сама себе зневажала б.

Унизу гомонять, сміються, аромат піци лине сходами. Я також збиралася піти вниз, базікати й радіти. Але натомість, згорнувшись калачиком, притисла коліна до грудей та міцно заплющила очі. Я кричу, мої думки тихо кричать.

Урешті-решт, випрямилася, м’язи пручалися. Вилізла з-під простирадл, ухопила верхній рушник з купи, яку Фло охайно поклала на краєчок кожного ліжка.

Ванна була на сходовому майданчику. Зачинила двері, рушник упав на підлогу. Над ванною було ще одне вікно без фіранок.

Знову ліс, цей ліс, що дратує до сказу. Побачити, що відбувалося в кімнаті, можна було лише залізши на верхівку сосни. Проте коли я зняла білизну, ледве стрималася, щоб не прикрити груди рукою від підступної темряви.

Спочатку хотіла лише переодягнутися, проте я так втомилася і забруднилася, що гарячий душ піде на користь. Я залізла в кабінку, повернула кран, випрямилася. Величезна душова лійка двічі кашлянула — і на мене хлинула злива гарячої води.

Я стояла і дивилася у вікно, проте було надто темно, щоб щось розгледіти. Яскраве світло перетворило скло на дзеркало. Окрім примарного мерехтіння місяця, все, що бачила, — відображення власного тіла в склі. Намилилася, поголила ноги. Що за жінка — тітка Фло? Будинок для вуаєристів. Ні, це ж ті, які люблять споглядати за збоченнями. Хто їм на противагу? Ексгібіціоністи. Ті, що люблять виставляти все на показ.