Рэй Брэдбери - Трилогія смерті

Здесь есть возможность читать онлайн «Рэй Брэдбери - Трилогія смерті» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Тернопіль, Год выпуска: 2019, ISBN: 2019, Издательство: Навчальна книга-Богдан, Жанр: Триллер, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Трилогія смерті: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Трилогія смерті»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Усі три романи Бредбері, що подані в цьому томі, об’єднані одними і тими самими персонажами, епохою, а головне — химерністю та непередбачуваністю подій. Загадкова смерть витає над усіма, а невблаганний фатум вибирає свої жертви тільки за йому зрозумілим алгоритмом. Аби залишитися в живих, не конче добре володіти зброєю, — таке не допоможе, бо це не класичний детектив.
Із виру приголомшливих та небезпечних перипетій головним героям допомагає вибратися саможертовність, сприйняття світу і себе з поблажливою іронією та, як не дивно, певна божевільність учинків.

Трилогія смерті — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Трилогія смерті», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Я ступав уперед, мов водолаз на великій глибині. Коли знаєш, що людина померла, сама атмосфера її осиротілого житла сковує тобі рухи й навіть подих.

Я перевів дух.

Моє припущення виявилось хибним.

Його ім’я таки було в кімнаті, написане на стіні. Я мало не впав, нахилившись, аби розібрати його.

Воно повторювалося знов і знов, надряпане на тиньку з того боку ліжка. Знов і знов — так наче страх перед старечим слабоумством чи втратою пам’яті, страх прокинутись одного ранку безіменним змушував його знов і знов видряпувати своє ім’я жовтим від нікотину нігтем.

Вільям. Потім — Віллі. Потім — Вілл. А ще нижче — Вілл.

А далі — знов, і знов, і знов:

Сміт… Сміт… Сміт… Смітті…

І трохи нижче — Вільям Сміт.

І нарешті — Сміт, В.

Я придивлявся до стіни, і ця моторошна таблиця множення то проступала виразніше, то розпливалась у мене перед очима, викликаючи в душі спомин про всі ті безсонні ночі, коли і я жахався на саму думку, що чекає мене ген попереду, у темних нетрях мого майбутнього. Може, десь у 1999 році і я, старий та самотній, із мишачим шкрябанням робитиму нігтем свій пам’ятний напис на стіні.

— Не приведи Боже… — прошепотів я. — Але стривай!

Ліжко писнуло, наче кицька, до якої доторкнулись уві сні. Я сперся на нього всією вагою і повів пучками по тиньку. Там були ще якісь слова. Послання, натяк, ключ?

Мені пригадався дитячий фокус, коли кажеш товаришеві написати щось олівцем у блокноті й видерти той аркушик. А тоді виходиш із блокнотом з кімнати, м’яким олівцем скісно треш по невидимих ум’ятинках на аркушику, що був під видертим, і на папері проступають написані товаришем слова.

От і тепер я зробив точнісінько так само. Дістав з кишені олівець і заходився легенько водити боком грифеля по стіні. І на тиньку, немов якимсь чаром, проступили сліди від нігтя: осьде щось ніби рот, а оце око, обриси, форми, уривки напівдрімотних думок старої людини.

Четверта ранку, а сну немає.

А нижче — німе благання:

Боже, дай мені заснути!

І розпач на світанні:

— О Господи!

Аж раптом, коли я нахилився ще нижче, щось наче вхопило мене за коліна. На стіні були такі слова:

Він знову стоїть за дверима.

Але ж це я, я стояв за дверима старої нагорі, тільки п’ять хвилин тому. І я ж таки хвилину тому стояв за дверима цієї порожньої кімнати. А ще…

Учорашня ніч. Заллята дощем темрява, трамвай. Великий вагон, що розгойдується на поворотах, рипить дерев’яними ребрами, деренчить начищеною міддю, а хтось невидимий похитується у проході позад мене й править свою панахиду.

Він знову стоїть за дверима.

Він стояв у трамвайному проході.

Ні, ні. Це вже занадто!

Хіба ж то злочин — стояти у трамвайному проході й стогнати, так само як стояти отут у коридорі й тільки дивитися на двері, аби старий знав, що ти тут стоїш — стоїш і мовчиш?

Ну гаразд, та що, як одної ночі він — хоч би хто він був — увійде до кімнати?

Ввійде зі своїм самотнім ділом?

Я знову подивився на видряпаний напис на стіні, такий же блідий і невиразний, як і те оголошення про канарок у вікні з вулиці. І відступив, одірвався від тих моторошних слів самотності й розпуки.

У коридорі я постояв, дихаючи повітрям цього дому й намагаючись угадати, скільки разів протягом останнього місяця тут стояв хтось інший, у кого під шкірою обличчя прозирав вискалений череп.

Мене поривало обернутись і щосили гукнути нагору, так щоб аж задеренчали порожні пташині клітки:

«Якщо він прийде знову, покличте мене!»

Та як? Я побачив у кутку порожню поличку, де колись був телефон, а під нею телефонний довідник за 1933 рік.

То хай закричить у вікно!

Але хто почує її голос, схожий на скрегіт ключа в заіржавілому замку?

Я сам прийду й чатуватиму під дверима, подумав я.

Чому?

Тому що ота видобута з дна річки мумія, ота напівжива жінка на схилі віку, яка лежить нагорі, сповита у поховальний саван, і з надією чекає холодного подмуху вітру, що шугне сходами й залетить до неї в кімнату.

Треба позамикати всі двері, подумав я.

Та коли спробував причинити надвірні двері, вони не подалися.

І я почув шепіт холодного вітру, що залітав до будинку.

Я мчав до поліційного відділка, але на півдорозі сповільнив біг і зупинився. Тому що позаду, біля самих моїх вух, зашурхотіли сухими крильцями мертві канарки.

Вони просилися на волю. Тільки я міг їх визволити.

А ще тому, що я відчув, як тихі води Нілу здіймаються над намулом, загрожуючи захлюпнути й змити стародавню Нікотріс, двотисячорічну фараонову дочку.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Трилогія смерті»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Трилогія смерті» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Трилогія смерті»

Обсуждение, отзывы о книге «Трилогія смерті» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x