Клої Еспозіто - Погана

Алві: одна штука. Бет: нуль штук.

Отак тобі.

А потім ми переспали з Амброджо і, шановні читачі, мені довелося симулювати. Це було як гілочка в Євротунелі. Типу «мікропеніс». О, скільки років я змарнувала, мріючи про хлопця моєї сестри…

Він одразу ж збагнув, що це я.

Він гнався за мною крізь ніч. Я бігла так, наче від цього залежало моє життя. Я думала, що він мене вб’є, тож зробила це першою. Каменем розтрощила йому голову.

Я побігла до вілли Сальваторе, коли Амброджо настав каюк. Пояснила тому, що це був самозахист, адже щось таке воно й було, в певному сенсі. Сальво, думаючи, що я Бет, допоміг мені здихатися трупа Амброджо. Ми скинули його з краю скелі. Щоб здавалося, що це самогубство.

Потім я переспала з Сальваторе. Двісті фунтів [4] Одиниця маси в англомовних країнах, 1 фунт = 0,45 кг. точених м’язів? Я не могла стриматися. Але він помітив, що в мене немає на животі рубця після кесаревого розтину, як у Бет.

Знову спалилася.

Я не могла покластися на те, що він збереже мою таємницю. Забагато було на кону. Тож я пішла до партнера Амброджо, Ніно, і сказала йому, що Сальво вбив його боса. Ніно був спокусливий. І відданий. Він сказав, що Амброджо був йому за брата.

Тож усе вдалося.

Ніно вбив Сальваторе, а потім я переспала ще й з Ніно.

Говоритиму з вами відверто.

Він виявився найкращим із чоловіків, з якими я спала (а їх було в мене багато). Я мріяла стати ліквідаторкою, пліч-о-пліч із Ніно. Його партнеркою. Його нареченою.

Я думала, що знайшла Того Самого.

Ми розробили план, як разом попрацюємо й одержимо добрячий статок. Ми вирішили прихопити Караваджо, якусь безцінну картину, що була в Амброджо. Покупцем став хитрий священик, що працював на сицилійських гангстерів. Але цей покидьок заявив, що картина підроблена. Він не збирався давати нам грошей.

Тож я і його вбила.

Ми вшилися до Лондона на «ламборґіні» Амброджо з двома мільйонами євро у валізі.

Без жодного задоволення повідомляю вам: Ніно виявився помилкою.

Коли ми дісталися до «Рітца», він украв машину. Украв ту довбану валізу.

Я розумію, що, може, ніколи більше не побачу Ніно. Але якщо побачу, присягаюся вам: таке влаштую, що йому пекло раєм здасться.

Неділя, 30 серпня 2015 рокуТоскана, Італія

Я дивлюся на дорогу крізь підрожевлене вітрове скло. Асфальт потоком рідкої ртуті блищить у спекотному мареві. Здається, що ми пливемо, а не їдемо. Небо безкрає та неймовірно блакитне, блакитне, як очі Деміена Льюїса або форма італійської команди з регбі. Я ніколи ще не бачила такого блакитного неба – може, хіба що в кіно. Маслинові гаї, низки пагорбів, приголомшливий тосканський пейзаж, усе сліпучо-яскраве, ніби намальоване свіжою масляною фарбою, щойно вичавленою з тюбика.

Гаряче шкіряне сидіння прилипає до моєї шкіри. Ці крихітні міні-шортики «Баленсіаґа» ледь вкривають мої губки. Униз від моєї шиї скочується крапля поту й ховається між моїми грудьми. Я ковтаю теплого «Просекко». Градусів сорок точно є.

– Хочеш? – запитую я і простягаю Ніно пляшку.

Він хитає головою:

– Niente [5] Не треба ( іт. ). .

Я міцно вчіплююсь у кермо й розглядаю свої пошарпані нігті. Мені потрібен манікюр. Ніжно-рожевий лак увесь облущився, а засохла кров під нігтями набула мерзотного іржаво-червоного кольору. Каблучка моєї сестри з розкішним діамантом блищить, мов крихітна бомба.

По радіо співає Тейлор Свіфт, «Out of the Woods». Обожнюю цю пісню. Я додаю гучності й підспівую. Басова партія – суцільний секс. Я зиркаю на своє відображення в дзеркалі заднього огляду. Маю чудовий вигляд у сонцезахисних окулярах Бет від «Ґуччі». Я пасую до її одягу. Пасую до цього життя.

Ніно простягає мені сигарету, і я видихаю дим.

Тепер ми мчимо так швидко, що вже не пливемо, а летимо, на швидкості понад 180. Я дивлюся, як повзе стрілка на спідометрі, все швидше й швидше. ОЦЕ, БЛЯ, СПРАВЖНЄ ЖИТТЯ.

Я натискаю кнопку клаксона, просто тому що можу.

– Бетто, припини це нахуй.

Бетта, Бетта, скрізь ця грьобана Бетта.

Мене вже нудить від того, що я – своя власна сестра, але Ніно вірить, що я вдова його загиблого боса. Сказати йому, що я друга близнючка, означає ризикнути всім. Ризикнути своїм життям. Він може почати ставити складні запитання, типу чи я причетна до вбивства Амброджо. Краще залишатися Беттою. Краще не виходити з ролі.

«Коли ти раз лиш вирішив збрехати – ще довго будеш брехні гаптувати» [6] Вальтер Скотт, «Марміон». .