Тесс Герритсен - Асистент

Тепер ці кнопки зникли, але карта лишилася, чекаючи на переміщення іншого вбивці. «Цікаво, що це говорить про мене?» — подумала Ріццолі. Хтось міг би пожаліти її, адже вона, проживши два роки в цій квартирі, спромоглася оздобити її лише оцією картою Бостона.

« Мій ритм життя.

Мій світ ».

Коли о дев’ятій десять вечора Ріццолі зупинила машину перед будинком Їґера, всередині не світилося. Вона приїхала першою. Потрапити до будинку не могла, тому просто сиділа в машині, опустивши вікна, щоб трохи подихати свіжим повітрям, і чекала на інших. Будинок стояв у тихому глухому куті, і в сусідів по обидва боки світла теж не було. Це мало спрацювати на них: додаткове світло могло б завадити роботі. Але зараз, сидячи на самоті й чекаючи, поки приїдуть інші, Ріццолі сумувала за яскравими вогнями і людським товариством. Темні вікна будинку дивилися на неї, як скляні очі трупа. Навколо роїлися незліченні тіні, і жодна з них не здавалася невинною. Вона дістала пістолет, зняла із запобіжника і поклала собі на коліно — аж тоді їй стало спокійніше.

У дзеркалі заднього виду побачила фари і зітхнула з полегшенням: приїхав фургон експерта-криміналіста. Ріццолі прибрала зброю.

З фургона вийшов молодий широкоплечий чоловік і попрямував до її авто. Коли він нахилився до вікна, блиснула золота сережка у вусі.

— Привіт, Ріццолі.

— Привіт, Міку. Дякую, що знайшов час.

— Гарний райончик.

— Ти ще будинок не бачив.

Засвітилися ще одні фари — приїхав Корсак.

— Уся банда тут, — сказала Ріццолі. — До роботи.

Корсак і Мік не були знайомі. Коли Ріццолі представила їх одне одному в тьмяному світлі, яке падало з фургона, вона помітила, як Корсак витріщився на сережку і як вагався, перш ніж простягнути Мікові руку. Вона майже чула, які думки крутяться в голові у Корсака: «Качок із сережкою. Напевно, ґей».

Мік почав діставати обладнання.

— Я привіз новий «Міні Краймскоп 400» [2] «Міні Краймскоп 400» — ультрафіолетова лампа для огляду місця злочину. , — сказав він, — із дуговою потужністю чотириста ватів. Він утричі яскравіший за стару лампу від «Дженерал Електрик». Ми ще ніколи не працювали з таким сильним джерелом світла. Тут лампа навіть потужніша за 500-ватну ксенонову. — Він глянув на Корсака. — Допоможете занести?

І перш ніж Корсак здобувся на відповідь, Мік тицьнув йому в руки алюмінієвий футляр для фотоапарата і продовжив діставати обладнання з фургона. Корсак стояв там із футляром у руках, немовби не вірячи в те, що відбувається, а тоді роздратовано поплентався до будинку.

Коли Ріццолі й Мік підійшли до вхідних дверей із упакованим «Краймскопом», кабелями й захисними окулярами, Корсак уже ввімкнув світло і навстіж розчинив двері. Натягнувши бахіли, вони увійшли.

Як і Ріццолі раніше, Мік зупинився на порозі й захоплено подивився на високі круті сходи.

— Там іще вітраж угорі, — сказала Ріццолі. — Бачив би ти його вдень.

Із вітальні визирнув розлючений Корсак.

— Ми тут працюємо чи інтер’єром милуємося?

«Де ти відкопала цього козла?» — німим поглядом запитав Мік у Ріццолі. Та знизала плечима.

— Сюди, — сказав Корсак, коли Ріццолі й Мік увійшли до кімнати.

Хоча він одягнув іншу сорочку, по ній теж розпливалися плями поту. Він випнув щелепу і широко розставив ноги, ніби розлючений капітан Блай [3] Вільям Блай — британський мореплавець, учасник останнього плавання Джеймса Кука і битви під командуванням адмірала Нельсона. Був губернатором однієї з британських колоній на території Австралії. Найвідомішим епізодом його кар'єри стало плавання на Таїті: на кораблі «Баунті», капітаном якого він був, збунтувалася команда. Історія цього плавання і бунту стала темою кількох художніх екранізацій. на палубі свого корабля.

— Зосереджуємося на цій ділянці підлоги.

Кров цього разу так само викликала страх. Поки Мік налаштовував обладнання, під’єднуючи кабель, установлюючи камеру і штатив, Ріццолі піймала себе на тому, що дивиться в стіну.

Хай би скільки відчищали цю пляму, тут назавжди залишиться привид убивства — мовчазне свідчення про нього, біохімічні сліди.

Але зараз вони шукали не кров, а щось набагато менш помітне. Тому й потребували нового джерела світла, яке показало б дещо невидиме для неозброєного ока.

Ріццолі знала, що світло — це просто електромагнітна енергія, що рухається хвилями. Світло, видиме для людського ока, має довжину хвилі 400—700 нанометрів. Коротші хвилі ультрафіолетового діапазону залишаються невидимі. Але коли ультрафіолетове світло потрапляє на природні й штучні матеріали, воно якось взаємодіє з електронами в цих матеріалах, і в результаті утворюється видиме світло. Цей процес називається флуоресценція. Ультрафіолетове світло відбивається від біологічних рідин, шматочків кісток, волосся і волокон. Саме тому Ріццолі попросила привезти «Міні Краймскоп». У світлі ультрафіолетової лампи могли стати видимими цілком нові докази.