Тесс Герритсен - Асистент

Гебріел Дін також помітив цю суперечність.

— Я думав, що рахіт розвивається від поганого харчування, — зауважив він.

— Так, — відповіла Айлс. — Унаслідок браку вітаміну D. Більшість дітей отримує достатню кількість цього вітаміну або з молока, або із сонячного світла. Однак якщо дитину погано годують і тримають у приміщенні, цього вітаміну їй бракуватиме. А це позначається на метаболізмі кальцію та на формуванні кісток. Узагалі-то я ще ніколи не бачила проявів цієї хвороби, — помовчавши, додала вона.

— Їдьте зі мною на розкопки, — запросив доктор Пепе. — Я вам покажу безліч випадків з минулого століття. Скандинавія, північ Росії…

— Але нині в США таке може траплятися? — запитав Дін.

— Вірогідність дуже мала, — похитав головою Пепе. — Зважаючи на деформовані кістки й низький зріст, я можу припустити, що ця людина жила в бідності. Принаймні до підліткового періоду включно.

— Це не збігається зі станом її зубів.

— Не збігається. Саме тому доктор Айлс сказала, що ми тут немовби досліджуємо два різні тіла.

«Дитяче і доросле», — подумала Ріццолі. Вона пригадала власне дитинство в містечку Рів’єр, штат Массачусетс. Їхня родина винаймала невеличкий будинок, у якому завжди стояла задуха. Вони тулилися в такій тісняві, що їй доводилося заповзати у свою схованку під ґанок, щоб бодай трохи побути на самоті. Джейн пам’ятала короткий період після того, як батька звільнили з роботи. Переляканий шепіт мами й тата в спальні. Консервована кукурудза й картопля на вечерю. Погані часи швидко минули. Протягом року тато знайшов нову роботу і на стіл повернулося м’ясо. Однак зіткнення з бідністю залишає свій слід. На душі, якщо не на тілі. Усі троє дітей у родині Ріццолі обрали роботу зі стабільними, нехай навіть і не захмарними, заробітками. Джейн стала правоохоронцем, Френкі пішов у морську піхоту, а Майкі — у поштову службу США. Усі вони намагалися уникнути загрози, з якою зіткнулися в дитинстві.

— Попелюшка, — сказала вона, глянувши на стіл. — Таке трапляється.

— Як у Діккенса, — додав Дін.

— А, ну звісно, — пригадав Корсак. — Крихітка Тім.

— Крихітка Тім із «Різдвяної пісні в прозі» справді хворів на рахіт, — кивнула доктор Айлс.

— І жив він довго і щасливо, бо старий Скрудж, мабуть, відвалив йому купу грошей, — сказав Корсак.

« А ти не жила довго і щасливо », — подумала Ріццолі, дивлячись на рештки. Це була вже не просто купа кісток, а жінка. В уяві Ріццолі почало вимальовуватися її життя. Вона побачила дівчинку з кривими ніжками й запалими грудьми. Паросток, який всихав на неплідному ґрунті бідності. Побачила, як ця дівчинка стає підлітком і носить сорочки з різними ґудзиками, із такої старої й запраної тканини, що вона перетворилася на прозору сіточку. І навіть тоді було, можливо, щось незвичне в обличчі цієї дівчинки? Упертий погляд, міцна нижня щелепа, які вказували на те, що вона матиме краще життя, аніж те, для якого народилася?

Адже та жінка, якою вона стала, жила в іншому світі, де за гроші можна було купити рівні зуби і золоті коронки. Удача, або важка праця, або, можливо, увага підходящого чоловіка стали для неї ліфтом до набагато кращих умов. Однак злиденне дитинство так і зосталося закарбованим у кістках, викривлених ногах і запалих грудях.

А ще вона зазнала болю. Щось страшне сталося з нею, розчавивши спину й ліву ногу й залишивши по собі двоє зрощених хребців і сталеве кріплення, назавжди встромлене в стегно.

— Зважаючи на всі стоматологічні процедури та на її вірогідний соціально-економічний статус, зникнення цієї жінки мали помітити, — зауважила доктор Айлс. — Вона мертва щонайменше два місяці. Мабуть, вона є в базі даних Національного інформаційно-кримінологічного центру.

— Ага. Вона і приблизно сто тисяч інших, — докинув Корсак.

Національний інформаційно-кримінологічний центр ФБР містив дані про всіх зниклих безвісти осіб. Можна було ідентифікувати знайдені тіла і складати переліки тих, кому вони могли належати.

— Тут, на місці, нічого такого не відбувалося? — запитав Пепе. — Немає інформації про зниклу жінку, якій могло б належати це тіло?

Ріццолі похитала головою.

— У штаті Массачусетс — ні.

Тієї ночі Ріццолі, попри неабияку втому, не могла заснути. Вона піднялася з ліжка перевірити, чи надійно замкнені двері. Пересвідчилася, що вікно, яке виходить на пожежну драбину, зачинене. За годину після цього вона почула якийсь шум і подумала, що Воррен Гойт крадеться до її спальні зі скальпелем у руці. Схопила з нічного столика пістолет і наставила його в темряву. Обливаючись потом, припавши до ліжка, вона чекала, коли на порозі матеріалізується тінь.