Дато Турашвілі - Покоління джинс. Втекти з СРСР

Сосо був студентом художньої академії і після її закінчення хотів стати фінансово незалежним настільки, аби жити окремо від батьків, бо це вже не було схоже на нормальну сім’ю. Сосо не розмовляв із батьком і майже не говорив із матір’ю, яка завжди намагалась зберегти у родині мирні, найкращі стосунки, але це вже було нелегко — до того всього хлопець ще й жалів батька.

Він більше не розмовляв із батьком й лише відповідав інколи на його запитання, і коли перед подорожжю до Америки на науковий семінар батько спитав, що тому привезти, Сосо лише посміхнувся.

— Нічого, — сказав він дуже спокійно, але батько, якого неабияк любив із дитинства, зараз виглядав геть нещасним, і тому додав ще два обов’язкові слова: — Дякую дуже…

Батько нічого не сказав єдиному сину, хоча вже знав, що привезе, — у нього теж були студенти, і він знав, що тоді мрією будь-якого грузинського молодого хлопця були справжні, американські джинси. І батько Сосо, вперше відчуваючи себе сміливим і хоробрим через сина, вирішив, що у Америці, як тільки наглядач, кадебешний супутник-співробітник, послабить увагу, він купить для Сосо справжні джинси, незважаючи на власний страх.

Більш за все він боявся неясності, бо насправді не знав, що чекало його підчас ввезення американських джинсів до Радянського Союзу: можливо, не було б жодних ускладнень при цьому слизькому кроці, та радянського академіка могли й суворо покарати — йому оголосили би догану із занесенням до особової справи або звільнили би з посади директора інституту й виключили б із партії. В такому випадку це все було б у телевізорі, а у пресі могли б з’явитися анонімні листи щодо того, що радянський академік не встояв перед спокусою Заходу, повівся на капіталістичну провокацію й купив синові американські джинси. Наприкінці листа містилися б висновки, під час оголошення яких теледиктор зачитав би з надуманою оцінкою: ось так грузинський вчений знехтував турботою з боку радянської влади, ось так проміняв інтереси батьківщини на дешеві капіталістичні штани.

Коли грузинський вчений таємно від решти членів радянської делегації купляв джинси в Америці, у вухах його дзвенів саме той голос теледиктора, та все одно він був щасливий, що вперше в житті прийняв політичне рішення і зробив вільний вибір. Та й джинси, які він придбав, виявились не такими вже й дешевими, як гадалося. Радянська влада виділяла науковцям й діячам культури, які виїжджали за кордон, вельми обмежену кількість грошей, їхні ж закордонні гонорари лишала собі. Та головним була не купівля — при поверненні на грузинського вченого чекав радянський кордон, який заради сина слід було перетнути разом із джинсами. В аеропорту, по дорозі назад, під час проходу митного контролю йому чулись голоси вже кількох дикторів одночасно, й на мить він навіть подумав, чи не вийняти з багажу джинсові штани й здати представникам влади, та все ж зібрав останні сили й витер долоні, які спітніли вперше в житті. На питання російського митника — «Щось заборонене не завозите?», грузинському вченому замість відповіді захотілось просто розплакатись, та крапля, яка безшумно впала на відкритий паспорт, була не сльозою. То була крапля поту, і батько Сосо посміхнувся до митника.

— Спекотно, — сказав грузинський вчений, витягнув з кишені хустку й витер лоба.

Митник не побачив краплю поту, яка впала на паспорт, і повторив запитання.

— Нічого, — спочатку невпевнено сказав вчений, та потім твердіше додав: — звичайно, нічого забороненого.

Митник подивився на відомого грузинського вченого так допитливо, що тому згадалося власне студентство й іспити.

— Подивимось? — спитав митник й поглянув на валізу вченого. Батько Сосо вже не міг відповідати, й він просто кивнув головою, і єдине, про що він думав зараз, була таблетка для серця, яка лежала у кишені, але ліки він мав покласти під язик так, аби митник не помітив. Це було не так вже й легко, і біль, який почався з серця, а зараз охопив уже все тіло, не проходив.

Коли батько Сосо відкрив очі, все вже скінчилось, жінка у білому халаті вимірювала рукою пульс і зі співчуттям хитала головою:

— Дорога у вас була дуже довгою, от ви і втомилися, до того ж не ображайтесь, але ви вже не маленький хлопчик і від таких далеких подорожей вам треба надалі утримуватись.

Багаж батько Сосо не відкривав ані в аеропорту, ані в дорозі і лише вдома розпакував валізу, в якій лежали придбані в Америці неторкані джинси.