Дато Турашвілі - Покоління джинс. Втекти з СРСР

— Як ви їх налякаєте?

— Зброєю.

— Як ви пронесете зброю на літак, усіх дуже уважно обшукують?

— Крім священиків та ченців, — сказав Дато й разом із хлопцями зачекав на реакцію отця Теодоре.

Чернець зрозумів, чого від нього хотіли, і тому спитав:

— А як будуть жертви?

— Не буде.

— А як будуть?

— Не буде.

— Це виключено?

— Ніщо не виключено.

— Значить, можуть бути.

— Лише теоретично.

— Теоретично — не вартує.

— Що не вартує?

— Нічого не варте життя хоча б однієї людини — жодна свобода, жодна мета. Життя кожної людини належить лише Богу і лише Бог вирішує її смерть…

— Але ми не плануємо нікого вбивати, — перебив Паата й зі злістю на обличчі подивився на Дато. — Зброя нам потрібна, лише аби налякати пілотів, більше ні для чого.

— Жертва завжди супроводжує страх. Пілотам не дозволять посадити літак у Туреччині.

— Литовці ж примусили пілотів? — знов перебив Паата.

— Саме тому ви не зможете. Росіяни не повторять тієї помилки…

Брати підвелись, мовчки взяли куртки й пішли, не попрощавшись.

Дато лишився в кімнаті наодинці з ченцем, і після тривалої паузи отець Теодоре з посмішкою сказав:

— Мабуть, все одно подумали, що я злякався…

Георгій зустрівся з Сосо на вулиці, у найбільш людному місці й одразу перейшов до справи:

— Той священик не їде.

— Знаю.

— Лишається єдиний варіант.

— Який варіант, Гіє?

— Зброю в літак має занести та дівчина, кохана Геги.

— Як?

— На животі, як вагітна.

— Вона ж іще не дружина йому.

— Ми поїдемо одразу після весілля.

— Вона погодиться?

— Не знаю, але ти мусиш переконати Гегу.

— Гега — то добре, а Тіна?

– Її звуть Тіна?

— Так, Тіна.

— Тіну вмовить Гега. Іншого шляху в нас немає. І часу обмаль, — сказав наприкінці Георгій і пішов.

Сосо якийсь час іще стояв на тротуарі, потім перейшов дорогу і теж пішов.

— Сніг уже розтанув? — спитав отця Теодоре здивований Сосо на подвір’ї монастиря, порушивши тишу.

— Це все ж сонце, дарма що осіннє, але через тиждень знову насніжить.

— Як тут спокійно.

— Тут мирно, а миру людина потребує більше, ніж спокою.

— Ти покликав через цей мир?

— Ні. Чому не привів Гегу?

— У нього якісь зйомки, сказав, що наступного тижня обов’язково приїде.

— Я хотів, аби Гега теж був сьогодні, і сказав би обом.

— Що?

— Знаю, ви вже вирішили поїхати.

— Ми поки що нічого не вирішували.

— Я тобі кажу тому, що якщо Гега вирішить, ти теж з ним поїдеш.

— Вони поки що нічого не вирішили, я ж сказав.

— Я кажу лиш те, що відчуваю, і Гега не їде сюди через те, що все уже вирішено.

— Я ж сказав — ні.

— Можеш мені нічого не казати. Я не тому хотів тебе бачити, навпаки — хотів сказати те, що вже сказав решті, та вони — інші, у них нема того, чого Бог дав тобі більше за інших.

— Чого це?

— Розсудливості. Може, і немає в іншій мові такого точного слова, коли розум і душа людини спрямовують її до дій.

— Ти ж знаєш, у цьому випадку я не приймаю рішень.

— Тому я тобі й кажу, якщо ти відмовишся і не поїдеш з ними, інший теж подумає, що життя людини все ж більше за будь-яку найвеличнішу мету.

— Жертв не буде. Ти ж віриш мені, що я ніколи нікого не вб’ю. Краще я буду жертвою, ніж хтось інший. Справді, для мене так краще.

— Ви не вб’єте, але ті вб’ють, і вб’ють своїх попутників, невинних людей і…

– І звинуватять нас?

— Звісно, звинуватять вас, але буде ще гірше, коли ви відповідатимете за людей, вбитих ними…

— Чому ми?

— Тому що тих людей уб’ють через вас.

— Жертв не буде.

— Будуть! Ви погано знаєте людей, яким хочете дати ляпаса, і Гега, мабуть, думає, що й там на нього чекає фільм або спектакль, де йому потрібно грати якусь роль.

— Що втратить така імперія, якщо звідси втече кілька людей?..

— Не те що кілька — сотні й тисячі для них нічого не означають, людина взагалі нічого не значить для них…

— Тому я хочу бачити Гегу, поки ще не пізно. Тому я чекатиму на Гегу, аби сказати йому, все сказати. Передай, що я на нього чекаю…

— Передам.

— Чекаю щодня.

— Передам.

Крокуючи спуском і вже добряче віддалившись від монастиря, Дато ще раз озирнувся туди, де біля входу до монастиря непорушно стояв його друг чернець і піднятою рукою ще раз попрощався із ним, після чого повернувся і продовжив іти шляхом…

Весілля виглядало як традиційне грузинське і, водночас, не було схожим на нього. Начебто все так, як і повинно бути, проте впадало у вічі, що кілька людей перебували в очікуванні чогось незвичного й особливого, тому нервували через це. Решта ж, для кого це було лише одруженням щасливої пари, звісно, веселилися, і дехто святкував без тями. Наречена, чий збільшений через вагітність живіт було вже помітно, виглядала стомленою. Мати Геги, мабуть, через властиву лише матерям інтуїцію, щось відчувала. Вона не знала точно, що відбувається, однак добре зрозуміла, що всі ці веселощі, танці й пісні супроводжує щось близьке до смутку.