Стивен Кинг - Інститут

Коли він тільки влаштувався нічним патрульним, то й подумати не міг, що в містечку на п’ять тисяч п’ятсот мешканців (більшість із яких жили в поблизькій сільській місцевості) може відбуватися якесь нічне життя, але в Дюпреї воно було, і з часом Тім збагнув, що воно йому до вподоби. І люди, яких він зустрічав на нічному боці, стали найкращою складовою роботи.

Серед таких була місіс Ґулсбі, з якою він обмінювався помахами й мовчазними привітами. Так відбувалось майже щоночі, коли Тім вирушав на перший обхід. Жінка сиділа на лавці в себе на ґанку, легенько похитувалася з боку в бік і попивала з чашки, що могла містити як віскі, так і газованку з сиропом або ромашковий чай. Бувало, вона сиділа там само навіть тоді, коли Тім повертався вже з другого обходу. Френк Поттер, помічник шерифа, з яким Тім інколи вечеряв у «Бев», розповів, що минулого року місіс Ґ. поховала чоловіка. Фура Венделла Ґулсбі зісковзнула з автостради штату Вісконсин через хуртовину.

— Їй ще й п’ятдесяти немає, але Вен і Адді довго, дуже довго були одружені, — розповів Френк. — Побралися ще тоді, коли їм віку не ставало голосувати чи купувати алкоголь. Як у пісні Чака Беррі, тій, про підліткове весілля. Зазвичай такі союзи довго не тримаються, але не в їхньому випадку.

Також Тім познайомився з Сиротою Енні, безхатньою жінкою, що переважну більшість ночей проводила на надувному матраці в провулку між офісом шерифа і «Крамницею Дюпрея». Окрім того, за залізничним депо в неї стояв невеличкий намет, і коли дощило, вона спала там.

— Насправді її звати Енні Ледý, — відповів на питання Тіма Білл Віклоу. Білл був найстаршим помічником шерифа, працював на пів ставки і знав у Дюпреї геть усіх. — Вона вже роками спить у тому провулку. Полюбляє його більше за намет.

— А що робить, коли холодніє? — спитав Тім.

— Їде в Ємассі. Зазвичай її туди відвозить Ронні Ґібсон. Вони родичі в якомусь там коліні, чотириюрідні чи щось таке. Там притулок для безхатьків. Енні каже, що не користується тими послугами без великої необхідності, бо там повно божевільних. А я їй кажу: сестро, глянь на себе.

Тім раз на ніч зазирав до неї в провулок, а якось після зміни у депо відвідав її в наметі, здебільшого з простої цікавості. Перед наметом були встромлені в землю бамбукові палиці, а на них висіло три прапори: зоряно-смугастий, зоряно-поперечастий [22] Ідеться про прапори сучасних США і Конфедеративних Штатів Америки. і ще один, якого Тім не впізнав.

— Це прапор Ґвіани, — сказала Енні, коли він поцікавився. — Знайшла його в сміттєвому бачку за «Зоуніз». Гарний, еге ж?

Вона сиділа у вкритому прозорим пластиком шезлонгу і плела шарф, такий довгий, що міг би стати в лад якомусь велетню з книжок Джорджа Р. Р. Мартіна. Енні була досить товариською і не виявляла жодних ознак того, що колишні колеги Тіма з поліції Сарасоти називали «параноїдальним синдромом безхатьків». Проте вона також була фанаткою нічної радіобесіди на станції WMDK, і розмови з нею почасти збивалися на дивні манівці, де йшлося про летючі тарілки, замісників [23] Інопланетна душа, яка підселяється в людське тіло. і одержимості.

Якось уночі Тім застав Енні в провулку — вона лежала на надувному матраці й слухала маленький радіоприймач. Він спитав, чому вона лишається ночувати тут, коли має намет у, на перший погляд, пречудовому стані. Сирота Енні, якій могло бути шістдесят, а могло й вісімдесят років, поглянула на Тіма так, наче той з глузду з’їхав.

— Тут я ближче до поліції. Ви знаєте, що є там за депо, що є там за складами, містере Джей?

— Мабуть, ліси.

— Ліси і болота. Цілі милі трясовини, багнища і вітролому, які тягнуться аж до Джорджії. Там водяться всілякі тварі, а ще — люди погані. Коли з неба сечить і мені тре’ лишатись у наметі, то я кажу собі, що в таку погоду надвір нічо’ не виходить, та все одно погано сплю. Маю ніж і тримаю його під рукою, та не думаю, що з нього буде багато користі, як на руків’я скоче якийсь болотяний хом’як.

Енні була худою на межі виснаження, і Тім узяв за звичку носити їй невеличкі гостинці з «Бев» перед тим, як табелюватись на свою коротку зміну з навантаження і розвантаження на складському комплексі. Інколи він приносив пакетик вареного арахісу чи хрустиків «Макс», іншим разом — шоколадне печиво із зефіровим начинням або вишневе тістечко. А якось Тім притяг їй банку «Віклз», яку Енні враз схопила і притисла між своїх кволих грудей, сміючись від задоволення.