Даніель Коул - Лялька

«Що в цьому могло так зачаровувати? — думав він. — Насолода трагедією, кіношний фінал стосунків? Ті, хто мав такі зобов’язання, отримували можливість впливати на фактор часу? Чи просто хотіли стати частиною чогось більшого та цікавішого, ніж їхнє власне земне життя?»

Він був надто обізнаний, щоб відкрито ділитися своїми думками із загалом, навчений обурено реагувати на будь-яку суперечливу правду чи спостереження, остерігаючись стати жертвою політичної коректності, але вони були захищені від наслідків злочинів тих людей. Це Вульф дивився в очі злих хижаків, у яких не було каяття. Він думав про те, скільки з цих, погано поінформованих людей так само продовжили б писати, якби це їхні черевики просочувалися кров’ю на місці злочину після різні, якби це вони втішали вбитих горем членів родини, винуватцями якого були їхні друзі по листуванню.

— О-о-о, глянь-но сюди! — вигукнув Фінлі, можливо, аж занадто захоплено, бо на нього озирнулися кілька людей в офісі.

Фінлі тримав фотографію прекрасної блондинки, років двадцяти, одягненої в карнавальний костюм поліціянтки. Вульфу забракло слів, і він просто розгублено витріщався на фото, яке навіть на обкладинці чоловічого журналу виглядало б неперевершеним.

— Викинь, — зрештою сказав він, вирішивши, що з нього вистачить і одного нарцистичного соціопата, який змагається за його увагу.

— Але… гарнюня… з Брайтона, — Фінлі усміхався і переглядав решту листів.

— Викинь! — відрізав Вульф. — Як увімкнути це відео?

Фінлі пригнічено викинув листи у смітник, а потім сів поруч із Вульфом і натиснув кнопку на пульті.

— Ти ще пошкодуєш, якщо за два тижні помреш, — пробурчав він.

Вульф проігнорував цей коментар і зосередився на великому екрані телевізора. Камеру, якою й було зроблено той зернистий запис, встановили на фабриці високо під стелею. Подвійні двері відчинили та підперли коробкою, і на задньому плані можна було помітити гнітюче видовище, як працівники, більше схожі на роботів, виконували свою монотонну роботу за мізерну платню, від якої часто отримували травми від перенапруження.

Несподівано у дверях з’явилася постать.

Без сумніву, це був чоловік. Едмундс виміряв двері після перегляду і з’ясував, що його зріст сягав понад шість футів. Як і інші робітники, той чоловік був одягнений у брудний фартух, рукавиці та сітку для волосся, от тільки зайшов знадвору. Він рухався впевнено, завагавшись лише на мить, вирішуючи, в якому ж напрямку йти. Упродовж наступних кількох хвилин він зникав із кадру, з’являючись знову позаду коробок, упакованих для доставки. Потім він вийшов крізь подвійні двері у темряву ночі, так і залишившись непоміченим.

— Що ж, лише змарнували час, — зітхнув Фінлі.

Вульф попросив його перемотати назад, і вони зупинилися на найкращому кадрі вбивці, який тільки дозволяв пікселізований запис, пильно вдивляючись у прикрите обличчя. Навіть після того, як команда техніків почистила запис, це мало що дало. Найпомітнішою рисою був фартух, забризканий, здавалося, уже засохлими плямами крові.

До Наґіба Халіда було неможливо дістатися, а тому його вбивство мало бути найбільш продуманим. Очевидно, Вульф помилився, припустивши, що вбивця розібрався з ним до того, як почати переслідувати легші мішені. Він замислився над тим, котру з інших п’яти жертв розчленили на цьому початковому етапі, і що важливіше, чому?

Едмундс підняв до світла дві крихітні пляшечки. На одній було зазначено: «Бризки рожевого», а на іншій — «Шервуд». Навіть після трьох хвилин їхнього ретельного перегляду, два відтінки лаку для нігтів здавалися абсолютно ідентичними.

Він стояв у відділі косметики, котрий займав чималу частину першого поверху в «Селфріджс» і більше скидався на лабіринт. Хаотично розставлені полиці здавалися архіпелагами в океані, першою лінією оборони, яка стримувала всю силу навали покупців, котрі заполонили Оксфорд-стрит, і відфільтровувала їх магазином. Безцільно блукаючи між полицями з підводками для очей, помадами та гелями для сяйва обличчя, яких купувати не збирався, Едмундс проходив повз таких само розгублених людей, які відстали від своїх супутників.

— Я можу вам допомогти? — запитала, убрана в усе чорне, блондинка з бездоганним макіяжем.

Товстий шар тонального крему не зміг приховати зневажливої посмішки, яка з’явилася на її обличчі, коли жінка помітила скуйовджене волосся Едмундса та його пурпурові нігті.