Стівен Кінг - Кінець зміни

Він біжить до вантажівки й кричить на все горло: «Стій, та СТІЙ же, стоп, Бога ради!»

Він вимагає від двох волонтерів, які геть заплуталися, щоб вони зупинили машину. Та стала менш як у трьох футах [30] Приблизно 1 метр. від щойно виритої дренажної канави. Він схиляється перевести дух, і тут телефон дзвонить знову.

Холлі, як же я тебе люблю, думає Джером, знову тягнучись до телефона на поясі, але інколи ти так мене задовбуєш.

Але тепер на екрані вже не Холлі. Там мамине обличчя.

Таня плаче.

— Ти маєш приїхати додому! — каже вона, і Джером встигає згадати дідусеву приповідку: біда не ходить сама.

Таки це Барбі.

Ходжес у коридорі, уже прямує до дверей — і тут у нього вібрує телефон. Це Норма Вілмер.

— Пішов? — питає Ходжес.

Норма не потребує уточнювати, про кого йдеться.

— Так. Тепер, побачившись зі своїм козирним пацієнтом, він може розслабитися й продовжити обхід.

— Мені шкода чути про сестру Скапеллі.

Це правда. Вона йому була байдужа, але Ходжес каже правду.

— І мені теж. Вона керувала медсестрами, як той капітан Блай на «Баунті» [31] Це судно відоме тим, що його команда під час перебування на островах Тихого океану влаштувала заколот проти жорстокого капітана — того самого капітана Блая — й вигнала його з корабля в шлюпці зі жменькою прибічників. Решта матросів на «Баунті» разом із тубільцями (здебільшого жінками) втекли на безлюдний острів Піткерн, спалили судно й оселилися там. , але мені страшно подумати, що хтось… хтось отак… отаке зробив. Чуєш новину — і перша реакція: ні, ні, не вона, так не може бути. Такий шок. Друга реакція: ну так, усе чітко зрозуміло. Ніколи не виходила заміж, близьких друзів немає — принаймні мені про таких невідомо. Тільки робота. Де всі її, ну, недолюблювали.

— Всі самотні люди… — промовляє Ходжес і виходить на холод, прямуючи до зупинки. Застібає однією рукою ґудзики і розтирає бік.

— Так. Багато таких. Що я можу для вас зробити, містере Ходжесе?

— Я маю до вас кілька запитань. Зможете зустрітися зі мною, випити чого-небудь?

Западає довга мовчанка. Ходжес думає, що вона відмовиться. Тоді Норма каже:

— Сподіваюся, ваші запитання не створять проблем докторові Бабіно?

— Можливо все, Нормо.

— Це було б дуже славно, але, гадаю, я вам у кожному разі зобов’язана. За те, що не показали докторові, що ми знайомі ще від часу Беккі Хелмінгтон. На Ревер-авеню є такий водопій — називається прикольно: «Бар Бар-ан чорний», — а більшість персоналу ходить випити ближче до лікарні. Зможете знайти?

— Ага.

— Я о п’ятій закінчую. Зустрінемося там о пів на шосту. Я б воліла холодненьку горілку з мартіні.

— Чекатиму.

— Тільки не очікуйте, що я вас зможу провести до Хартсфілда. Це може позбавити мене роботи. У Бабіно завжди був важкий характер, а останнім часом він щось зовсім дивний. Я пробувала сказати йому про Рут, а він просто пробіг повз. Не те що він особливо переймається, коли дізнався.

— Ви його страшенно любите, чи не так?

Норма сміється:

— Ну, за це з вас два напої.

— Два — то й два.

Він уже засовує телефон у кишеню, коли він знову гуде. Бачить дзвінок від Тані Робінсон — і думка одразу перекидається до Джерома, котрий перебуває на будівництві в Аризоні. На будівельному майданчику багато небезпек…

Він бере слухавку. Таня плаче — спочатку він навіть не може розібрати, що вона каже: тільки те, що Джим у Піттсбурзі й вона не хоче повідомляти йому, що сталося, доки сама не знатиме більше. Ходжес стоїть на узбіччі, затуливши друге вухо, щоб шум машин не заважав чути Таню.

— Трохи повільніше, Таню, будь ласка, повільніше. Це Джером? Із Джеромом щось сталося?

— Ні, з Джеромом все гаразд. Йому я телефонувала. Це Барбара! Вона була в Нижньому місті…

— Боже, та що їй було треба в Нижньому місті, ще й у будній день?

— Не знаю! Знаю лише те, що якийсь хлопець штовхнув її на вулиці і її збила вантажівка! Її везуть до Кайнера. Я зараз теж туди їду!

— Ви за кермом?

— Так, а як це пов’язано…

— Покладіть трубку, Таню. І повільніше. Я зараз у Кайнера. Зустріну вас у «невідкладній допомозі».

Він кладе слухавку і рушає назад до лікарні, незграбно, майже підтюпцем. І думає: «Чорт, це не місце, а якась мафія. Щойно мені здається, що я звідси вийшов, воно мене назад тягне…»

Машина «швидкої», блимаючи, задкує до одного з відсіків «невідкладної допомоги». Ходжес зустрічає машину, виймаючи поліцейське посвідчення, яке досі носить у гаманці. Коли парамедики й лікарі «швидкої» витягають з кузова ноші, він швидко показує посвідчення, спритно затуляючи печатку «на пенсії» великим пальцем. Суворо кажучи, це шахрайство: він вдає поліцейського — тож до цього трюку вдається нечасто, але цього разу він цілком доречний.