Стівен Кінг - Кінець зміни

— Правильно розумієте. Тут же немає чого охороняти.

Ходжес заходить у прямокутне приміщення з голими дерев’яними стінами і наливною бетонною підлогою. На бетоні помітні відбитки підошов. У Ходжеса з рота йде пара, але крім неї він помічає ще дещо. Біля лівих гаражних дверей стоїть стілець. Хтось на ньому сидів і визирав надвір.

У Ходжеса в лівій верхній частині живота поступово зростає неприємне відчуття, випускає мацаки до нижньої частини спини — такий біль уже став йому наче старий приятель, але зараз хвилювання повністю заглушило його.

Хтось тут сидів і дивився на будинок 1601, думає він. Готовий закластись на ранчо, коли б його мав.

Він іде в передню частину гаража й сідає на те місце, де сидів невідомий. Посередині двері розташовані три віконця, і з одного витерто пил. Точно навпроти — велике вікно вітальні будинку номер 1601.

— Слухайте, Білле, — каже Том. — Там щось під стільцем.

Ходжес нахиляється й зазирає, хоча від того живіт горить вогнем. Бачить там чорний диск, приблизно три дюйми [15] Приблизно 7,5 см. в діаметрі. Бере його за краї. На диску золотими літерами написане одне слово: «STEINER».

— Це від камери? — питає Том.

— Від бінокля. Поліцейські відділки з товстим бюджетом користуються біноклями «стайнер».

З хорошим «стайнером» — а, наскільки відомо Ходжесові, поганих їх не буває — спостерігач міг би просто-таки опинитися в кімнаті Еллертон і Стовер, якщо вікно не зашторено… а коли вони з Холлі зранку були в тій кімнаті, штори були розсунуті. Чорт, якщо жіночки дивилися новини CNN, то спостерігач міг читати рухомий рядок внизу екрана!

Ходжес не має кульочка для речових доказів, але в кишені його куртки лежить пачка паперових серветок. У дві з них він акуратно загортає кришку від лінзи й ховає у внутрішню кишеню. Встає зі стільця (від чого шлунок знову скручує — щось сьогодні після обіду біль особливо дається взнаки) і тут помічає ще одну деталь. Хтось вирізав на дерев’яній стіні одну літеру між двома гаражними дверима — можливо, кишеньковим ножиком.

І ця літера — Z.

Вони вже майже вийшли на під’їздну доріжку, коли з Ходжесом стається дещо нове: раптовий больовий імпульс під лівим коліном — таке відчуття, ніби вдарили ножем. Він скрикує і від здивування, і від болю, схиляється, розминає руками болючий суглоб, щоб могти зрушити з місця. Чи щоб хоча б трохи полегшало.

Том схиляється до нього — і жоден з двох не помічає старий «шевроле», котрий повільно суне Гіллтоп-кортом. На його потертих синіх боках видно плями червоної ґрунтівки. Немолодий чолов’яга за кермом ще зменшує швидкість і роздивляється двох коло гаража. Потім «шевроле» розганяється, випустивши з вихлопної труби хмару блакитного диму, і проминає будинок Еллертон і Стовер, прямуючи до повороту в кінці вулиці.

— Що це було? — питає Том. — Що з вами?

— Судома, — цідить крізь зуби Ходжес.

— Розітріть.

Ходжес болісно посміхається з-під розкуйовдженого чуба:

— А що ж я, по-вашому, роблю?

— Можна я?

Том Сауберс, ветеран фізіотерапії завдяки походу на один ярмарок вакансій шість років тому, відсуває руку Ходжеса вбік. Знімає рукавичку й береться пальцями за коліно. Міцно.

— Ой, Господи! Бля, боляче!

— Знаю, — каже Том. — Тут нічого не вдієш. Перенесіть якомога більше ваги на здорову ногу…

Ходжес так і робить. «Шевроле малібу» з латками нудно-червоної фарби знову поволі проїжджає повз них — тепер уже вниз із гірки. Водій знову обдаровує їх довгим поглядом — і розганяє машину.

— Попускає… — каже Ходжес. — Дякувати Богу за маленькі приємності.

Ногу справді відпустило, а от живіт горить і спина болить, як побита.

Том стурбовано на нього дивиться.

— У вас точно все гаразд?

— Так. Просто ногу звело, та й усе.

— А ще може бути тромбоз глибоких вен. Ви ж уже не хлопчик, Білле. Вам треба перевіритися. Якби при мені з вами щось сталося, Піт мені б ніколи не пробачив. І сестра його теж. Ми так вам зобов’язані!

— Усе під контролем, завтра мені саме до лікаря, — каже Ходжес. — А тепер рушаймо звідси. Такий холод.

Кроків два-три він ще робить шкутильгаючи, після чого біль під коліном залишає його остаточно і він може йти нормально. Нормальніше за Тома. Того квітнева зустріч із Брейді Хартсфілдом у 2009 році нагородила кульгавістю на все життя.

Коли Ходжес дістається додому, шлункові легшає, а от сам він втомлений, як собака. Останніми днями він швидко стомлюється і пояснює це для себе паршивістю апетиту — але все ж не до кінця цього певний. Дорогою з Рідждейла в нього в кишені двічі билося скло і кричали діти, але за кермом він ніколи не бере слухавку, частково тому, що це небезпечно (не кажучи про те, що законами штату заборонено), а більше — тому, що не хоче бути рабом цієї штуки.