Стивен Кинг - Мiстер Мерседес

Просто якийсь собака.

— Просто загадуюся, от і все, — каже Ходжес. Сподіваючись, що він здається задумливим, а не настирливим.

— Нумо, Біллі. Ти ж бачив те, що й я бачив, і в будь-який час, коли тобі забажається щось точніш пригадати, ти можеш прийти у відділок і переглянути ті фото.

— Припустимо.

З кишені Пітового спортивного піджака «Менз Верхаус» [84] «Men’s Wearhouse» — заснована 1973 року компанія, що спеціалізується на продажу суто чоловічого одягу, взуття та аксесуарів; гасло: «Вам сподобається, як ви виглядаєте. Я це гарантую». звучать перші такти «Ночі на Лисій горі». [85] «Ніч на Лисій горі» (1867) — симфонічна сюїта російського композитора М. П. Мусоргського (1839—1881). Він виловлює звідти телефон, дивиться на нього й каже:

— Я мушу прийняти цей дзвінок.

Ходжес робить жест «не відмовляй собі ні в чому».

— Алло? — Піт слухає. Очі в нього розширюються, і він підводиться так швидко, що мало не валиться його стілець. — Що?

Перестають їсти й озираються інші гості ресторану. Ходжес дивиться з цікавістю.

— Йо… йо! Я там буду. Що? Йо, йо, окей. Не чекайте, їдьте зараз же.

Він різко заклацує телефон і сідає знову. Раптом спалахнули всі його вогні, й цієї миті Ходжес йому страшенно заздрить.

— Мені варто обідати з тобою частіше, Біллі. Ти мій щасливий чар і завжди ним був. Ми про це балакали, от воно й трапилось.

— Що? — сам думаючи: «Це Містер Мерседес». Думка слідом за цією кумедна й жалюгідна: «Він же мусив належати мені».

— Це телефонувала Іззі. Вона щойно отримала дзвінок від полковника з поліції штату, з округу Віктор. Десь з годину тому один єгер помітив чийсь кістяк у старому гравійному кар’єрі. Той кар’єр на відстані менше двох миль від літнього будиночка Донні Дейвіса на озері, і вгадай, що? На тому кістяку, схоже, є рештки якоїсь сукні.

Він простягає понад столом долоню. Ходжес ляскає по ній своєю п’ятірнею.

Піт повертає телефон собі до обвислої кишені й дістає гаманець. Ходжес трусить головою, навіть не намагаючись себе дурити щодо того, що він відчуває: полегшення. Грандіозне полегшення.

— Ні, це пригощав я. У тебе там зустріч з Ізабель, правильно?

— Так.

— Тоді катай.

— Окей. Дякую за ланч.

— Ще одне запитання… є якісь новини про Шляхового Джо?

— Він належить поліції штату, — каже Піт. — А тепер ще й фебеерівцям. Усі їм раді. Що я чув, так це те, що вони не знайшли нічого. Просто чекають, коли він зробить те саме знову, і сподіваються, що їм пощастить.

Він кидає погляд собі на годинник.

— Іди, іди.

Піт вирушає, зупиняється, повертається до стола і смачно цілує Ходжеса в лоб.

— Чудово було побачитись з тобою, серце моє.

— Геть звідси, — каже йому Ходжес. — Люди подумають, що ми коханці.

Піт зблискує шахрайською посмішкою, а Ходжес думає про те, як вони інколи любили себе називати: Небесними Гончаками. [86] Алюзія на поему англійського поета Френсіса Томпсона (1859—1907) «Небесний гончак» (1893) про гонитву Бога за всіляко вислизаючою в бік гріха людською душею, яка поважно вплинула на англо-американське містичне мистецтво.

І загадується, чи чутливий у нього досі нюх.

Повертається офіціант запитати, чи потрібно що-небудь ще. Ходжес було відкриває рота, щоб сказати «ні», а тоді замовляє чергову чашку кави. Йому просто хочеться ще посидіти тут якийсь час, смакуючи подвійну удачу: це виявився не Містер Мерседес, але це виявився Донні Дейвіс, самозакоханий членосмок, який убив власну дружину, а потім наказав своєму адвокату встановити нагороду за інформацію, яка приведе до її місцеперебування. Тому що, о Боже-Ісусе, він так сильно її кохає і все, чого він хоче, це щоб вона повернулась додому і вони могли розпочати все наново.

Йому також хочеться подумати про Олівію Трелоні й украдений «мерседес» Олівії Трелоні. У тому, що його дійсно було вкрадено, ніхто не сумнівається. Але, попри всі її заперечення у зворотному, ніхто не сумнівається, що саме вона полегшила крадієві його справу.

Ходжес пам’ятає ту справу, про яку їм розповідала тоді тільки-но прибула із Сан-Дієго Ізабель Джейнз, яку вони швиденько підключили до з’ясування мимовільної ролі місіс Трелоні в побоїщі перед Міським Центром. В історії Ізабель ішлося про вогнепальну зброю. Вона розповідала, як її з напарником викликали до однієї сім’ї, де дев’ятирічний хлопчик на смерть застрелив свою чотирирічну сестричку. Діти гралися з автоматичним пістолетом, що його в себе на бюро залишив їхній батько.