Стивен Кинг - Доктор Сон

— Зателефонуйте до Дінів, але зробіть це безжурно, — сказав Ден.

— Безжурно? Безжурно? — Дейв скидався на людину, що намагається вимовити щось шведською мовою.

— Скажіть, що хочете спитати в Абри, чи потрібно вам по дорозі додому заїхати до крамниці купити щось — хліба там, чи молока, чи ще чогось такого. Якщо вони скажуть, що вона пішла додому, просто скажіть гаразд, ви подзвоните їй туди.

— А потім що?

Ден не знав. Все, що він знав, це те, що йому треба подумати. Йому треба було подумати про те, що забулося.

Знав Джон:

— А потім спробуй подзвонити Біллі Фрімену.

Вже сутеніло, і прожектор «Ріви» прорізав понад рейками видимий конус, коли в телефоні Дейва з’явилися рисочки. Він подзвонив Дінам, і, хоч під час розмови він щосили стискав понівеченого вже кролика і піт краплинами спливав по його обличчю, Ден вважав, що цю роботу він виконав добре. Чи може Аббі підійти на хвилинку до телефону і сказати йому, чи не треба їм чогось у «Стоп & Скупляйся»? О? Вона пішла? Тоді він спробує застати її вдома. Він послухав іще якусь хвилинку, сказав, що обов’язково це зробить, і завершив розмову. Він подивився на Дена, очі — наче обведені білим провалля.

— Місіс Дін хотіла, щоб я з’ясував, як почувається Абра. Очевидно, вона пішла додому, пожалівшись на менструальні коліки. — Він похнюпився. — Я навіть не знав, що в неї почалися менструації. Люсі про це нічого не говорила.

— Є речі, які татусям не обов’язково знати, — сказав Джон. — Тепер спробуйте подзвонити Біллі.

— Я не маю його номера. — Він рубонув коротким, односкладовим реготом ХА! — Ми ще та задрипана команда.

Ден проказав номер по пам’яті. Дерева далі попереду вже почали рідшати, і він побачив світло ліхтарів вздовж головного проспекту Фрейжера.

Дейв потицяв кнопки і, набравши номер, почав слухати. Слухав довго, потім відмінив дзвінок.

— Голосова пошта.

Троє чоловіків мовчали, поки «Ріва», вирвавшись з-поміж дерев, котилася дві останні милі до Тінітавна. Ден знову спробував сягнути Абри, посилаючи свій ментальний голос з усією енергією, яку міг з себе видобути, але нічого не отримав у відповідь. Той, якого вона називає Круком, можливо, якимсь чином приголомшив її. Та татуйована жінка була зі шприцом. Можливо, у Крука теж мався свій.

«Ти згадаєш про те, що забулося» .

Походження цієї думки виринуло з глибини його мозку, з тих закапелків, де він ховав скриньки зі своїми жахливими спогадами про «Оверлук» і привидів, якими в тому готелі кишіло.

— Там був котел.

Дейв глянув на нього з провідницького сидіння:

— Га?

— Нічого.

Опалювальна система в «Оверлуку» була древньою. Тиск пари треба було скидати через регулярні інтервали часу, бо він повз угору і вгору до тієї межі, коли котел міг вибухнути, підкинувши весь готель до небес. У своєму дедалі крутішому впаданні у божевілля Джек Торренс про це забув, але його малий син отримав сповіщення. Від Тоні.

А зараз що це: нове сповіщення чи просто навісний мнемонічний вибрик, породжений стресом і почуттям провини? Бо він дійсно почувався винним. Джон був правий, Абра стала б ціллю Правдивих безвідносно до будь-чого, але почуття залишалися невразливими до раціональної думки. Це був його план, план, який пішов шкереберть, і він тут був боржником.

«Ти згадаєш про те, що забулося» .

Це голос його старого друга, який намагається повідомити йому щось про його теперішню ситуацію, чи просто грамофон?

Дейв із Джоном поїхали до будинку Стоунів разом. Ден їхав за ними слідом у своїй машині, радий, що залишився наодинці зі своїми думками. Хоча несхоже було, що це якось допоможе. Він був майже впевнений, що є в цьому якийсь сенс, щось реальне , але воно не давалося. Він навіть спробував покликати Тоні, чого не намагався робити відтоді, як був іще підлітком, але безуспішно.

Пікап Біллі більше не стояв на Ричленд-корт. Для Дена це було зрозумілим. Рейдерська банда Правдивого Вузла приїхала у «Віннебаго». Якщо Крук вийшов у Енністоні, він залишився пішим і потребував якогось транспорту.

Гараж стояв відкритий. Дейв вискочив з Джонової машини раніше, ніж та встигла зупинитися, і побіг досередини, гукаючи на ім’я Абру. Потім, висвітлений фарами Джонового «Сабурбена», наче актор на сцені, він щось підібрав і видав звук, що був чимсь середнім між стогоном і скриком. Під’їхавши і зупинившись поряд з «Сабурбеном», Ден роздивився, що там: Абрин наплічник.