Стивен Кинг - Доктор Сон

— Ти думаєш, мені на це дрібно не насрати? Для мене він звичайний чмир з хером надроченим. Навіть у Папи Римського він є, і кожному з вас байдуже, аби лиш в когось його увіпхати. Їбучі мужики . Аби лиш виграти, авжеж? Завжди лиш аби ви…

— Де інший ваш? Де Крук?

Енді закашлялася. Кров струменіла з кутиків її рота. Колись вона була загубилася, а потім вона знайшлася. У темному кінотеатрі вона знайшлася, і знайшла її богиня з грозовою хмарою темного волосся. Тепер вона помирає, але вона не поміняла б ані секунди. Роки між президентом колишнім актором і чорним президентом були гарними роками; а одна та казкова ніч з Розою була ще кращою. Вона просвітлено всміхнулася до цього високого, гарного на вигляд. Усмішка давалася боляче, але вона все одно на неї спромоглася.

— О, він. Він у Ріно. [350] Reno — засноване 1868 р. місто в штаті Невада, перша столиця ігрового бізнесу, а також розлучень і шлюбів за прискореною процедурою в США. Трахає мугирських дівоньок.

Вона знову почала зникати. Ден почув шепіт Джона Далтона:

— Ох, Боже мій, тільки подивіться на це. Внутрішньомозковий кровообіг. Я насправді можу це бачити.

Ден чекав, чи повернеться знову Тату Жінка. Врешті-решт вона повернулася, з довгим стогоном крізь стиснуті й закривавлені зуби. Зациклювання, схоже, завдавало їй більше болю, ніж той удар, що до нього спричинився, але Ден подумав, що зможе цьому зарадити. Він відвів руку жінки від її потрощеної вилиці й устромив туди свої пальці. Він відчув, як від цього зсунувся весь її череп; це було як штовхнути сильно розтрощену вазу, що тримається купи на кількох уривках клейкої стрічки. Цього разу Тату Жінка видала більше, ніж просто стогін. Вона завила і слабенько шкребнула Дена, який не звернув на це уваги.

— Де Крук?

— У Енністоні! — проверещала Зміїне Жало. — Він вийшов у Енністоні! Прошу, не робіть мені більше боляче, татусю! Будь ласочка, не треба, я зроблю все, що ви хочете!

Ден згадав, як Абра розповідала, що ці монстри робили з тим хлопчиком в Айові, як вони закатували його і, Богу лише відомо, скількох іще, й відчув майже неприборкуване бажання зовсім відірвати нижню половину обличчя цієї убивчої курви. Бити її по кровоточивому, потрощеному черепу її власною щелепою, поки не зникнуть разом і щелепа, і череп.

А потім — абсурдно, зважаючи не ситуацію — він згадав того хлопчика у майці «Брейвз», як він тягнувся по залишки коксу, розсипані на глянсовій обкладинці журналу. «Цукейки» , — сказав тоді він. Ця жінка не мала нічого спільного з тим хлопчиком, нічогісінько , але запевняти себе в цьому було марно. Його гнів раптом випарувався, залишивши його з відчуттям нудоти, слабкості й порожнечі.

«Не робіть мені більше боляче, татусю» .

Він підвівся, витер руки собі об сорочку і, наче сліпий, вирушив до «Ріви» .

( «Абро ти там» )

( «так» )

Вже не так панічно, і це було добре.

( «треба щоб мама твоєї подружки зателефонувала в поліцію і сказала їм що ти в небезпеці Крук у Енністоні» )

Втручати поліцію у справу, яка по суті є надприродною, це було останнім, чого Ден хотів, але наразі він не бачив іншого вибору.

( «я не…» )

Перш ніж вона встигла договорити, її думку перебило потужним вереском жіночої розлютованості.

(«ТИ МАЛЕ КУРВИЩЕ»)

Раптом у Деновій голові знову опинилася та жінка в капелюсі, цього разу не як елемент сновидіння, а в’яв, у глибині поза його очима спалахнув її образ: істота неймовірної вроди, яка була зараз голою, її вологе волосся лежало в неї на плечах зміями Медузи Горгони. Але тут її рот роззявився і вся краса зруйнувалася. Там була тільки темна діра з єдиним випнутим пожовклим зубом. Майже іклом.

(«ЩО ТИ НАРОБИЛА»)

Ден похитнувся і сперся рукою об перший пасажирський вагон «Ріви» , щоб утриматися на ногах. Світ усередині його голови обертався. Жінка в капелюсі зникла, і раптом навкруг нього згромадилися занепокоєні обличчя. Люди питалися, чи все з ним гаразд.

Він пригадав, як Абра намагалася пояснити, як обертався світ того дня, коли вона побачила фотографію Бреда Тревора в «Енністонському шоппері» ; як зненацька Абра почала дивитися на світ очима жінки в капелюсі, а жінка у капелюсі дивилася її очима. Тепер він зрозумів. Те саме відбувається знову, і його заразом тепер теж взяли покататися.

Роза лежить на землі. Вона бачить широкий шматок неба вгорі. Люди, що скупчилися навкруг неї, це, безсумнівно, її плем’я убивць дітей. Це те, що зараз бачить Абра.