Стивен Кинг - Доктор Сон

До Абри повернулася її посмішка. І за цією посмішкою Ден побачив ту жінку-воїна ґатунку «полонених-не-беремо», яку вона інколи з себе вдавала — Дейєнеріс, чи як її там.

— Якщо ж наважиться, вона дуже про це пошкодує.

Ден вирішив це облишити. Вони просиділи на лаві вже стільки часу, скільки він вважав за безпечне. Навіть довше.

— Я встановив власну тривожну систему щодо тебе. Якщо зазирнеш в мене, гадаю, ти зрозумієш, що воно таке, але я не хотів би, щоб ти це робила. Якщо хтось ще з того Вузла спробує щось порозвідувати у твоїй голові — не та жінка в капелюсі, а хтось інший, — вони не знайдуть того, чого ти не знаєш.

— Ого. Гаразд.

Він бачив, що вона думає, що будь-хто з такими намірами також дуже шкодуватиме, й від цього його відчуття тривожності ще посилилося.

— Просто… якщо раптом опинишся в глухому куті, щосили кричи « Біллі» . Утямила?

( «так, це як ти колись кликав свого друга Діка» )

Він аж трохи здригнувся. Абра посміхнулася.

— Я не піддивлялася: я просто…

— Розумію. А тепер, перш ніж піти, скажи мені одну річ.

— Що?

— Ти дійсно отримала «А» за свою роботу з біології?

За чверть до восьмої вечора того понеділка рація Рози отримала подвійний брейк — терміновий виклик. Викликав Крук.

— Ходи-но сюди, — сказав він. — Якраз відбувається.

Правдиві стояли мовчазним колом навкруг автодому Діда Фліка. Роза (тепер вже в циліндрі, посадженому в неї на голові під тим самим антигравітаційним кутом) прорізалася крізь них, затримавшись лише, щоб трохи обняти Енді, зійшла сходами, стукнула раз і увійшла досередини. Горіх стояв з Великою Мо і Енні Фартушок, двома вимушеними сиділками Діда. Крук сидів у ногах слабого. Він підвівся, коли увійшла Роза. Цього вечора в нім проявлявся його вік. Взявся у дужки зморшок рот, кілька пасом білого шовку проглядалися в його чорному волоссі.

«Нам треба прийняти духу, — подумала Роза. — І коли це минеться, ми так і зробимо».

Тепер Дідо Флік зациклювався стрімко: ось він прозорий, потім суцільний, потім знову прозорий. Але щоразу прозорість затримувалася на довше, і чимдалі з нього щось зникало. Очі в нього були вибалушені, перелякані; тіло корчилося від болючих трансформацій, крізь які його переводило. Вона завжди дозволяла собі думати — десь на глибинному рівні мозку — в безсмертя Правдивого Вузла. Авжеж, кожні п’ятдесят або сто років хтось помирав — як, наприклад, Ганс-Руки-Геть, той великий тупий голландець, якого невдовзі по Другій світовій війні вбило струмом, коли під час урагану в Арканзасі обірвалася лінія електропередач, або Кейті Латочка, яка потонула, або Томмі Ваговоз, — але то були винятки. Зазвичай померлі завдячували цим власній бездумності. Так вона раніше завжди вважала. Тепер вона побачила, що була такою ж дурепою, як ті мугирські діти, що чіпляються за свою віру в Санта-Клауса й Великоднього Зайця.

Його вициклило назад у цілісність — стогнучого, плачучого, тремтячого.

— Зроби щось, щоб це припинилося, Розі-дівчинко, зроби щось. Це так боляче …

Раніше, ніж вона встигла щось відповісти — та й що вона могла насправді сказати? — він почав знову зникати, поки від нього не залишилося нічого, окрім контурів скелета і його прикрих, плаваючих очей. Вони — то було найгірше.

Роза спробувала сконтактуватися з ним подумки, втішити його таким способом, але там не було за що зачепитися. Там, де завжди був Дідо Флік — часто гарикливий, інколи ніжний, — тепер віяв тільки буран уривчастих образів. Роза відсахнулась від нього, тяжко вражена. І знову подумала: «Такого не може бути» .

— Мо’, нам варт’ покласти цьому край, позбавити його мук, — промовила Велика Мо. Її нігті уп’ялися в руку Енні, але Енні, схоже, цього не відчувала. — Вколоти його чи ще якось. У тебе ж є щось у твоїм саквояжі, Горіху? Мусить же.

— Що це дасть? — голос Волоського Горіха звучав хрипло. — Може, якби раніше, але тепер все пішло надто швидко. У нього більше нема організму, в якому міг би циркулювати якийсь препарат. Якщо я зроблю йому заштрик у руку, за п’ять секунд ми побачимо мокру пляму в нього на постелі, от й усе. Найкраще залишити все, як воно йде. Це не триватиме довго.

Так і сталося. Роза нарахувала ще чотири повних цикли. На п’ятому навіть його кістки зникли. Якусь мить ще залишалися очні яблука, дивлячись спершу на неї, а потім перекотилися, щоб побачити Татка Крука. Вони висіли над подушкою, все ще прим’ятою недавньою вагою його голови, заяложеною крем-олією «Дикий корінь», [301] «Wildroot Cream-Oil» — тонік для волосся, особливо популярний у 1940—1950-х рр. якої в нього, схоже, були невичерпні запаси. Вона пригадала, що Скнара Ґ якось їй казала, що він скупив його на «і-Беї». [302] «eBay» — інтернет-аукціон, де будь-хто може виставити на продаж і купити будь-яку не заборонену законом річ або послугу. А щоб ти всрався, як маленький був, на «і-Беї»!