Джеймс Паттерсон - Виклик

Але трохи часу Деву ще мав. Він знову перевів погляд на агента Елен Пірс і вже хотів був підбігти та прикінчити її, як…

От чорт!

Агент витягнула з перевернутого авта свою другу руку. І в цій другій руці тримала пістоль. Повільно і незграбно вона прицілилась.

Пора вшиватись. Деву кинувся до свого «мерседеса», вскочив за кермо і рвонув з місця, вильнувши задком. Зиркнувши у дзеркало заднього огляду, він побачив, як тремтяча і скривавлена Елен Пірс, агент Антинаркотичного бюро, важко підводиться на ноги й дивиться йому вслід. Нічого, крихітко, пізніше поквитаємося.

Капітан Ендрю Татем ускочив у кімнату невідкладної допомоги шпиталю «Марґарет» у Нассау, і його негайно провели до сусідньої приймальної палати. Це був один з нечисленних привілеїв, який йому давала уніформа та офіцерський чин. Добре, що є люди, готові все кинути і примчати на допомогу.

У повідомленні, що він його отримав зі штабу Багамської асоціації пошуково-рятувальних операцій, ішлося лише про те, що Елен Пірс потрапила до шпиталю. Чому — він не знав. Навіть не знав, чи то її було поранено, чи когось іншого.

Ця невелика таємниця розкрилася тієї ж миті, коли Ендрю Татем побачив Елен у ліжку. То дійсно була вона, і була вона тут як пацієнтка. З саднами, синцями і вся забинтована з ніг до голови.

— О Господи, що трапилося? — спитав він.

— Невеличка поломка авта, — відповіла Елен, демонструючи, що її почуття гумору в цьому інциденті не постраждало. — Якщо точніше, то лопнуло колесо.

І вона розповіла йому про свою перестрілку з озброєним загадковим незнайомцем із бару «Біллі Роза». Елен не сумнівалася, що Карлайл заздалегідь домовився з ним там зустрітися. Чому — вона достеменно не знала, але певні підозри в неї були, і до того ж недобрі.

Такі самі підозри мав і Татем.

— Ми не можемо дозволити йому вилетіти звідси завтра вранці, — сказав він. — Мусимо взагалі позбавити його можливості скористатися літаком.

— Знаєш, я теж лежала й думала про те, як нам це зробити. Тобто — на законних підставах.

Татем підкотив очі.

— Тебе сьогодні ледь не вбили. І для того, щоб виграти час, ми маємо вигадати щось таке, що залишить Карлайла на цьому острові. Твоя контора має поставитися до цього з розумінням. Хіба ж ні?

Елен кинула на нього знічений винуватий погляд.

— Щось не так? — спитав Татем. — Може, я чогось не знаю?

Елен зиркнула йому за спину, щоб пересвідчитися, що вони у палаті самі. Медсестра була в коридорі і явно поза межами чутності. До того ж її голос у цій ситуації в розрахунок не брався.

— Бачиш, у чому справа… Офіційно мене тут немає, — пояснила Елен.

— Не розумію.

— Скажу так: мій шеф у Нью-Йорку не поділяє мого занепокоєння Пітером Карлайлом. Я приїхала сюди типу відпочивати.

Татем знову підкотив очі, збагнувши, про що йдеться.

— А тепер давай напрямки: ти зв'язалася зі мною за власною ініціативою? І прилетіла сюди сама, без будь-якого дозволу?

— Еге ж. Навмання.

— Я не люблю, коли щось робиться навмання. Господи, так он навіщо ти попрохала мене, щоб я виступив у ролі таксиста!

— Вибач, — мовила Елен. — Я тобі компенсую моральні збитки. Ще не знаю як, але компенсую.

— Звісно, що компенсуєш. Я про це потурбуюся, — відповів Татем і не зміг стримати посмішки. Хоч там як, та все ж агент Елен Пірс проявила ініціативу й хоробрість. І йому це сподобалося. Так, вона була з тих людей, що завдають клопоту, але то був клопіт, у якому він почувався як риба у воді. До того ж Елен Пірс була дуже привабливою, навіть коли лежала тут, у ліжку, вся в бинтах.

— Проблема ось у чому, — вела далі вона. — Якщо Карлайл якимось чином рознюхає, де його сім'я, то єдиний спосіб позбавити його можливості скористатися літаком — це заарештувати його. А для цього нам потрібні якісь докази.

— Яких ми, звісно, не маємо. Чи маємо?

— Поки що ні. — Елен на мить замислилася. — Слухай, а як стосовно того обгорілого жилета, що знайшли твої хлопці? Наскільки швидко можна перевірити його на сліди вибухівки?

— Коли як. А ти що, збираєшся ввести когось у курс справи? Агентів ФБР?

Елен похитала головою.

— Не знаю, — сказав Татем. — До обов'язків Берегової охорони безпосередньо не входять функції розслідування, але маю одного досить надійного знайомого, що працює у лабораторії в Маямі. Гадаю, годин за вісімнадцять ми зможемо отримати результат. Максимум — за добу.

— Думаю, нам цього вистачить.