Джеймс Паттерсон - Виклик

«Господи! — подумав Джейк. — Та невже ж я такий виснажений, що нічим не зможу їй допомогти?» Невже їм удвох не вдасться витягти Марка?

— Я йду на допомогу! — заволав він. — Тримайся, Кетрін!

Підвівшись із палуби, Джейк подолав останні десять футів, що їх розділяли. Хутко вхопивши линву, що тримала Марка, він визирнув за борт і побачив, як хлопець ледь не захлинувся через величезну хвилю, що на нього накотилася. Голова його заледве виднілася над поверхнею води.

— Благаю, Джейку, допоможи, — тільки й змогла сказати йому Кетрін.

Він глянув на її руки і побачив, що з долонь крапає кров. Линва буквально пошматувала їх, але Кетрін і не збиралася відпускати її.

Він теж не збирався її відпускати. І став тягти з останніх сил. Повільно, дюйм за дюймом линва почала піддаватися.

Але цього було замало, цього і близько не вистачало, щоб витягти Марка з води. Джейк озирнувся, видивляючись на палубі щось підходяще, але крізь пелену дощу його поле зору являло собою одну велику розмиту пляму. Раптом він побачив те, що могло б допомогти.

— Лебідка! — вигукнув він. — Електрична лебідка!

Та от тільки була вона надто від нього далеко. Втім, спробувати можна…

І Джейк кинувся до стерна. Щоб не впасти, він тримався за поруччя. Коли він повернувся до Кетрін, то в руках у нього був моток грубої мотузки. Швидко прив'язавши її ковзним вузлом до Маркового ременя, він посунув вузол на максимально можливу відстань від борту.

А потім звернувся до Кетрін, міцно взявши її за руку:

— Коли я змотуватиму мотузку лебідкою, пересовуй вузол до Марка. Увесь час пересовуй.

Кетрін кивнула, і Джейк увімкнув лебідку.

Лебідка пищала. Лебідка стогнала. Лебідка погрожувала зламатися, не витримавши вантажу.

Проте не зламалася. Повільно, але впевнено стала вона витягувати Марка з буремного океану. І нарешті він опинився на палубі. Змерзлий та тремтячий. Але живий. І схожий на того малого хлопця, яким він колись був.

Кетрін обняла його так само міцно, як щойно тримала линву. Вона ніяк не хотіла відпускати свого хлопчика, і у Джейкових очах закрутилися сльози.

— Найголовніший улов дня! — вигукнув він, охоплений почуттям полегшення. — А тепер — хутко вниз!

— А як же якір? — спитала Кетрін.

— Та Бог з ним, тепер нам уже не втекти від шторму. Нині нам доведеться його перечікувати.

Але перед тим як спуститися в пасажирську каюту, Джейк виконав одну дуже важливу роботу — взяв риф головного вітрила. При його площі, зменшеній більш аніж наполовину, вітри не зможуть перекинути яхту. Принаймні, Джейк сподівався, що цього не станеться.

Одначе з хвилями була зовсім інша історія. Тут протиставити лютій силі моря було нічого, окрім, хіба що, схрещених пальців.

— А тепер — мерщій униз! — прокричав Джейк. — Ставайте ззаду мене й хапайте мене та одне одного за талію!

Кетрін і Марк слухняно кивнули, не заперечуючи й не ставлячи зайвих запитань.

Отак і попрямували вони втрьох до пасажирської каюти, немов якась некваплива змія, котра, до того ж, хильнула чарчину. Втім, усе вийшло добре. Опинившись у безпеці на сходинках, вони відстібнули свої ремені.

— Чому ви затрималися? — спитав Ерні тієї ж миті, коли вони спустилися в камбуз. Він був блідий як привид і страшенно переляканий. Але, мабуть, не настільки, щоб утратити добрий розум і вибратися на палубу.

— Нам почулося, наче хтось кричав, — додав він.

Джейк не втримався і дав волю своєму чорному гумору.

— То твоєму братусеві схотілося трохи поплавати.

— Дуже смішно, — прокоментував Марк, знімаючи рятувальний жилет, але навіть він не зміг стримати легкої посмішки.

— Е, ні, — сказав йому Джейк, — не скидай жилета навіть тут, у каюті. — Він поглянув на Керрі та Ерні. — І ви обоє теж одягніть свої. І негайно, дітлахи.

— А ми що, потонемо, дядьку Джейк? — спитав Ерні тремтливим від дитячого страху голосом.

— Зовсім ні, мій юний герою. Нічого з нами не станеться. Просто пригодницька частина нашої подорожі в стилі Індіани Джонса закінчується.

Однак у глибині душі Джейка мучили сумніви. Так, «Родина Данів» була великою та міцною яхтою, але їй іще не випадало пройти справжньої перевірки штормом.

А цей шторм, за всіма ознаками, мав стати перевіркою з-поміж перевірок, справжнім випробуванням на виживання. Саме через це Джейк і збирався скористатися радіо. Він хотів установити зв'язок з Береговою охороною і дати їм свої координати. Звісно, ані Берегова охорона, ні навіть ВМС нічим не могли зарадити їм у цей конкретний момент. Родина Данів мала розраховувати лише на власні сили.