Джеймс Паттерсон - Виклик

І в ліфті готелю «Маркіз Плаза», що біля площі Таймс-сквер.

Проте коли студентка третього курсу юридичного факультету запалила кілька свічок на туалетному столикові та повільно зашторила вікно, відгородивши таким чином свою спальню від зовнішнього світу, стало ясно, що Бейлі Тод уважає: настала пора створювати для Пітера Карлайла таку обстановку, щоб він почувався як удома.

— Тобі подобається група «Боги дозвілля»? — спитала Бейлі, натискаючи кнопку «play» на своєму ай-поді. — Ти хоч знаєш, хто це і що це, дідусю?

Пітер здогадався, що це група, чия музика стала в той момент заповнювати кімнату, линучи крізь невеличкі гучномовці фірми «Bose». Він і справді її ще жодного разу не чув, але грали вони цілком пристойно. Якось навіть гіпнотично. А стосовно назви — то вона вибрана дуже вдало, просто прекрасно!

— Віднині це моя улюблена група, — оголосив Пітер. — І не називай мене дідом. Добре, крихітко?

Бейлі посміхнулася, оголивши свої бездоганні зуби. І, забавляючись, стала танцювати.

Рухаючись під пристрасний ритм «Богів дозвілля», вона почала легенько погойдувати стегнами й плечима, а її гладенька шкіра спокусливо блищала в мерехтінні свічок.

Уп'явшись пальцями у шкіряні підлокітники, Пітер незмигно витріщився на Бейлі. Йому не хотілося пропустити жодної мілісекунди цього захопливого видовища.

— Як гарно ти танцюєш! — нарешті вичавив він із себе.

— Для майбутнього адвоката, може, й гарно.

Втім, то вона просто розігрівалася під музику.

Поволі-поволі піднесла вона свій вказівний палець, засунула до рота і хтиво посмоктала.

Пітеру страшенно закортіло опинитися на місці того пальця.

Ще трохи — і це станеться!

Цієї миті Бейлі витягла палець і почала неквапно опускати його вниз. Вона провела ним по шиї. Затримала на вигині грудей, що спокусливо випиналися з-під бюстгальтера. Далі — по ребрах, наче перелічуючи їх.

Потім дійшла до пупка. Опустила руку до трусиків, торкнувшись їхньої тоненької смужки ліворуч.

Нарешті палець зник під смужкою між ногами, які вона розвела широко, дуже широко. її рука стала рухатися вгору-вниз, і Бейлі почала потихеньку стогнати. І дійсно — «Богиня дозвілля», подумав Пітер.

Понад усе на світі йому кортіло зараз вистрибнути з крісла і кинути Бейлі на ліжко. Або оволодіти нею прямо на твердій підлозі.

Але не встиг він нахилитися вперед, як Бейлі виставила другу руку, наказуючи лишатися на місці. Що ж, йому доведеться ще трохи почекати.

Відкинувшись на спинку крісла, Пітер радісно вишкірився. О, яка ж вона немилосердна! Просто бездоганна коханка, еге ж? Бейлі поводилася як хазяйка, що тренує пса, тримаючи приманку біля його носа.

Чим більше вона його стримуватиме, тим дужче йому хотітиметься її. Хіба ж не для цього влаштувала вона цю виставу?

«От розумна дівчинка!» — подумав Пітер.

А я — пес, якому дуже поталанило, зізнався він самому собі.

А за якихось двадцять кварталів від Ґринвіч-Віліджа Фокусник Жерар Деву, стоячи в невеличкому барі свого мансардного помешкання в районі Сохо, налив собі два шкалики віскі «Ґленлівет» 1964 року витримки. То був його рідкісний різновид, який майже неможливо було знайти у продажу, і цю пляшку подарував йому один з колишніх клієнтів, котрому дуже сподобалася його робота. Як і всім іншим клієнтам, до речі.

Тримаючи шкалик у руці, Деву неквапливо підійшов до вбудованої книжної шафи, яка тягнулася вздовж унутрішньої стіни, що відокремлювала кімнату від спальні. На кожній полиці стояли підписані авторами першодруки відомих романів. Загалом його колекція нараховувала більше трьохсот видань і містила такі твори, як «Пастка для дурнів» Джозефа Геллера та «Грона гніву» Джона Стейнбека. Там був також роман «По кому подзвін» у шкіряній обкладинці, хоча підпис свідчив про те, що добродій Гемінґвей незлецьки приклався до пляшки, перш аніж підписати цю книгу.

Та хоч якими б цінними були ці першодруки, те, що ховалося за ними, було ще ціннішим. Деву поклав свою праву руку на «Кімнату з видом» Е. Форстера. Але замість витягти цю рідкісну книгу, він натиснув на неї і тиснув доти, аж доки вона, здавалося, не зникла за стінкою. Фокус.

Якусь мить Деву терпляче чекав, поки не почулося тихеньке шипіння — то спрацював гідравлічний затвор. Після цього книжкова шафа повільно від'їхала ліворуч на чотири фути. Як у фільмах про Джеймса Бонда, але все це дійсно відбувалося насправді.