Максим Кідрук - Бот

Лаура і чоловіки вчасно забралися з дороги, що сполучала Сан-Педро і Каламу. Через п’ять хвилин після того, як «Тойота» з’їхала з асфальтівки, в напрямку Сан-Педро промчала колона з шести вантажівок з солдатами і чотирьох бронетранспортерів. Якби Тимур того ранку прокинувся хоч на десять хвилин пізніше, вони б нізащо не вислизнули з пустелі непоміченими. Через півгодини всі дороги, що ведуть до Калами та Сан-Педро, стоятимуть перекриті. Ще за годину військові перекриють траси № 5 (Панамериканська магістраль), № 25 (Кармен-Альто — Калама) та № 1 (ще одна гілка Панамерикани, на ділянці Токопійя — Антофагаста).

Дві з лишком години (поки не закінчився бензин) вони просувались на південний захід крізь пустелю. Коли баки спорожніли, вони покинули позашляховик і пішки дістались Панамерикани, вийшовши на магістраль поміж селищем Бакедано та станцією Кармен-Альто. Лаура запропонувала добиратися до Антофагасти автостопом. Власне, нічого іншого не лишалося. Правда, враховуючи відсутність грошей, а також вельми непрезентабельний зовнішній вигляд, шанси на те, що хтось підкине їх до столиці регіону, були мізерними…

Вранці 1 вересня Джеймі Макака зганяв у пустелю і відкопав свій скарб.

Скарбом виявився похідний наплічник, закутаний у товстий целофан. У ньому лежали болівійський паспорт на ім’я Луїса Фернандеса, п’ятнадцять мільйонів песо готівкою [127] Приблизно тридцять тисяч американських доларів. , набої для «Маґнума», фотографії парагвайських порнозірок, кілька сувенірів, що залишились Джеймі від батька, та рулон туалетного паперу. Відчистивши рюкзак від піску, Макака викинув туалетний папір і постери з цицькастими парагвайками. Секунду провагавшись, порвав на дрібні шматочки паспорт громадянина Болівії. Потому він цілу хвилину дивився на пачки з грошима — клятими ненависними папірцями, котрі зіпсували йому життя. Подумував, чи не позбутися їх. Спалити і розвіяти понад пустелею.

Сухий вітер клубочився вихорами, звиваючи з піску химерні, подібні на духів фігури.

Помізкувавши, Джеймі все ж вирішив залишити гроші у себе. На зовсім трохи. Так би мовити, тимчасово. Все ще під враженням учорашнього інциденту пігмей надумав віддати їх тим, кому вони справді потрібні. Куди-небудь, де гроші будуть використані на богоугодні справи. Наприклад, настоятелю собору в Антофагасті. Якщо він не візьме, то в який-небудь дитбудинок. У крайньому випадку — просто роздати бідним. Макака подивився на безхмарне небо, немов чекаючи від Нього схвалення, після чого, заспокоєний, поскидав пачки назад у наплічник.

Повернувшись на дирчик, мафіозі закинув торбу за спину і маловідомими ґрунтовими манівцями почав вибиратися з пустелі. Оскільки до місця, де був закопаний скарб, ближче пролягала траса № 5 (східне відгалуження Панамерикани), пігмей попрямував на схід. За півгодини він дістався магістралі, звідкіля з високо піднятою головою і непохитним рішенням почати праведне життя завернув на південь. Кілька разів назустріч їхали військові вантажівки, один раз трапилася колона з восьми бронетранспортерів «МОВАҐ Піранья» [128] MOWAG Piranha ( нім .) — колісні бронетранспортери, розроблені швейцарською корпорацією «MOWAG» (з квітня 2010 назва змінена на «General Dynamics European Land Systems — Mowag GmbH»). Стоять на озброєнні в арміях більш ніж двох десятків країн (Швеція, Швейцарія, Бельгія, Іспанія, Канада, Чилі, США та ін.). У Чилі «Піранья» виготовляється за ліцензією компанією «FAMAE». та жовто-бурого плямистого джипа «Land Rover Defender». А на самому під’їзді до Кармен-Альто над його головою, нахиливши носи, промайнули три «Eurocopter AS350», бойові гелікоптери французького виробництва, що стоять на озброєнні чилійської армії. Похмурі й грізні вони неслися на північний схід, до Калами.

Мабуть, Господь повірив Макаці, бо сприяв йому. Джеймі конкретно щастило. Ніхто його не спинив. Коротун вискочив з небезпечної зони менш ніж за чверть години до встановлення на дорогах провінції Ель-Лоа постів та загороджень.

Після Кармен-Альто зустрічних автомобілів більше не було. Панамерикана незвично пустувала (маленький чилієць не знав, що військовий пост, виставлений вище по дорозі № 5, завертав усі машини на трасу № 1, подалі від Калами та Сан-Педро).

Не доїжджаючи кілька кілометрів до Бакедано, Джеймі Макака несподівано нагледів трійко силуетів зліва від магістралі. Один з них, найхудіший, обернувшись на звук мотора його дирчика, почав був піднімати руку з виставленим угору великим пальцем. Побачивши, що транспортний засіб двоколісний, незнайомець опустив руку і відвернувся. Джеймі скинув швидкість. Постаті зацікавили його. Hitch-hiker’и в Чилі — рідкісне видовище. Тим більше, ці троє геть не схожі на тих убогих europeos autoestopistas [129] Європейські туристи, що мандрують автостопом ( ісп .). , готових ускочити у першу ліпшу машину, бодай і в лайновоз, аби тільки кудись їхати. У них навіть рюкзаків немає.