Максим Кідрук - Бот

Тимур стримано кивнув на підтвердження.

— Тому, можливо, буде краще, якщо замість переробки застарілих проблемних кодів, ми спробуємо вирішити ваше питання новим…

— Ні, — Оскар Штаєрман обірвав Дмитра. — Не потрібно ніяких нових підходів. Ми хочемо, щоб той, хто створив вихідні коди для ботів три роки тому, розібрався у проблемах. Ви мене чуєте? Для ботів . Крапка.

Ні Тимур, ні його начальник не здогадувалися, що їхній візитер (не будучи фаховим програмером) знає про агентний підхід не менше і може чимало розказати. Особливо про зовнішній прояв і результати. Хоча тоді це вже не мало значення.

Слова чилійця образили Пузатого. Директор роздув ніздрі і нахмурився.

— Що саме за проблеми? — форкнув він.

— Я не спеціаліст, через що, на жаль, не можу розказати всіх подробиць, — ухилився від відповіді замовник. — Просто ваші боти поводяться не так, як нам би хотілося.

— Як це розуміти?! — спалахнув Пузатий. Забувши про терплячість та витримку, що була б доречною у розмовах з клієнтами. — Вони бігають по сцені голяка і кидаються один в одного власними випорожненнями замість того, щоб атакувати гравця?

Тимур прикусив нижню губу. Не через те, що йому не сподобалась шефова метафора. Просто так не розмовляють із замовником.

Штаєрман проігнорував куцохвостий жарт. У кабінеті повисла ніякова мовчанка.

— Може, у вас є відео проходження якої-небудь місії, де використаний мій код? — спитав Тимур (пошук «багів» починається з перегляду записаних тестерами відеороликів). — Це реально допоможе, — його все більше й більше дивувала ця ситуація. Для чого пертися бозна-звідки, якщо ці питання можна вирішити через e-mail чи по «Skype»?

Вперше від початку розмови, іноземець завагався:

— Ви не розумієте, — кошлаті брови злетіли вгору, Оскар подався вперед. — Щоб розібратись, потрібно прибути на місце. Власне, саме для цього я й прилетів до України… Мені потрібен ти, Тимуре.

Хлопець і його бос перезирнулися.

— Я вас правильно зрозумів? Ви хочете повезти Тимура до себе?

— Так. Хочемо «орендувати» вашого спеціаліста. Інакше нічого не вийде.

Такого повороту розмови ніхто не очікував. Ще ніхто й ніколи не приїжджав до «TTP Technologies», щоб забрати спеціаліста у відрядження. Це відгонило чимось старомодним, прямо середньовіччям якимсь: прислати гінця, щоби забрати майстра на роботи. Безглуздя! І знову: навіщо відряджати когось за тридев’ять земель на переговори, коли можна про все домовитися по «електронці»?

Директор насуплено затих. Задумався.

— Ми готові щедро заплатити, — додав чоловік у костюмі.

— Ми — це хто? — ляпнув Тимур. Три роки тому, коли йому довірили проект, який «TTP Technologies» вважала несерйозним, замовником виступала «General Genetics», одначе договір підписувався з фізичною особою, цебто де-юре не мав жодного відношення до згаданої компанії. За роботу справно розплачувались, завжди авансом, причому гроші надходили не з США, а з якоїсь латиноамериканської країни (як не напружував пам’ять, Тимур не міг пригадати, з якої).

— Експериментальний центр «NGF Lab», — пролунала відповідь. — Це… хм-м-м… наукова інституція, що проводить дослідження на замовлення різних незалежних фондів та… кгм… приватних осіб. Інвестиції переважно американські та японські.

— «NGF Lab»? — перепитав Дмитро Віталійович.

— Так.

Пузатий скосив очі на край стола, де лежала Оскарова візитна картка. На ній стояв логотип іншої організації — «General Genetics».

— І куди треба летіти? — озвався Тимур.

На обличчі Оскара не здригнулась жодна жилка. Тільки очі напружились, помінявши колір: карі зіниці стали геть чорними. Мов дно глибоченного похмурого колодязя. Не мигаючи, чилієць проказав:

— Лабораторія знаходиться в пустелі Атакама. Це на півночі Чилі.

— Де?! — Пузатий роззявив рота.

— Чилі, Південна Америка.

Директор пригадав, що три роки тому гроші надходили з чилійського банку, «ABN AMOR Bank Chile», але навіть подумати не міг, що центр розробки знаходиться в пустелі. І саме в ту мить він остаточно осягнув, що компанія «General Genetics», чи «NGF Lab», чи як там вона зветься, продукує що завгодно, але тільки не комп’ютерні стрілялки… Шеф зирнув на Тимура. Хлопець похитав головою з боку в бік і одними губами прошепотів: «Fuck it!» [25] До сраки це! ( англ. груб .)

— Яка, в біса, пустеля, аміґо?! — Пузатий відкинув геть формальності.

— Це довго пояснювати.

— Шановний, може, досить грати в піжмурки? Ви ж не «шутери» розробляєте!