Максим Кідрук - Бот

Тюкнув другий постріл. Ще один бот завалився на спину. Він все ще силкувався смикати член, але з дірки в горлі випурхувала кров, тягнучи за собою життя. Кулак розтиснувся, рука сповзла на пісок. Що найдивніше — решта «малюків» не повернули голів.

— Він їх розстрілює, — не то спитав, не то ствердив канадець.

Лаура схопилася правицею за коротке волосся:

— Чорт, ні-і-і… Вгамуйте африкандера! Орангутанг довбаний! Неандерталець! Так не можна. Він же тільки нашкодить.

— Де він засів? — Тимур не розумів, чому «так не можна», але інтуїтивно відчував: вони діють неправильно… вони ще поплатяться за те, що зараз робить Хедхантер.

— Він на даху!

Природно, південноафриканець нікого не чув. Наступні три постріли вдарили один за одним. Троє ботів повалились на землю.

Ріно похапцем перезарядив гвинтівку, відчуваючи прилив звірячого азарту. Він торжествував. Здавалося, між курком і пальцем вихоплюються іскри. Вепрячі оченята горіли неврівноваженим полум’ям. То був його персональний реванш за Долину Смерті.

«Малюки» продовжували мастурбувати. Ріно дивився на них крізь приціл і раптом почав реготати. Дикунське гоготання розтяло стиснуті губи і рознеслося нічною пустелею.

— Суки… от же ж суки… — тлумлячи істеричне іржання, гарчав амбал.

Пославши нову кулю в патронник, він дещо вигадав. Перестав цілитися в голову чи серце. Переконавшись, що боти не можуть вирватися з полону сексуальної мари, Хедхантер зрозумів, що має вдосталь часу. Відтепер він вирішив стріляти не на ураження, а так, щоб завдати якомога більше болю. В живіт, мітячи ближче до хребта, або ж у праву частину грудей — подалі від серця. Щоби смерть була повільною і дуже, дуже, дуже болючою.

Бахнув черговий постріл…

— Суки… Як вам таке, га? Страшно? Га-га-га! — він реготав. Він просто не міг спинитися. — С-суки…

Нові боти падали, але не вклякали замертво. Вже троє хлопчиків лежали на землі, звиваючись і скімлячи, мов збиті вантажівкою собаки. Земля ставала чорною від крові.

— Твою мать… — проказав Ігор російською. — Твою мать.

Після дев’ятого влучного пострілу на переговорному екрані виринула фраза:

ВИ ПОМРЕТЕ СЬОГОДНІ ВИ ВСІ ПОМРЕТЕ

Цього разу вона не виповзала літера за літерою, а вистрелила залпом. За нею полетіла якась тарабарщина:

œŒ©ŒæÆflœ™¥flœ!!!

На чат ніхто не дивився. Всі прикипіли до яскраво освітленого прожекторами пагорба.

Ріно розстріляв другий магазин. Через хвилювання один раз промазав. Перевів подих, погамувавши лихоманкове поколювання в тілі. Лишилось тільки п’ять куль, і він не міг собі дозволити промахнутися. О, як він шкодував, що послухався цих розумників, цих шмаркатих задротів-науковців, і не взяв більше патронів. Кинувши погляд на будку з дверима, що вели всередину корпусу, найманець заспокоївся. Ковдра лежала на своєму місці. Зсередини текло рівномірне червонясте світло. Відчуття, що за ним стежать, зникло.

Змінивши магазин, Ріно приклався щокою до прикладу і націлився. Втім, цього разу встиг зробити тільки один постріл. Черговий бот смикнувся і завалився на правий бік, а тоді на терасі раптово стало темно.

Порноролик обірвався. Проектор посилав на полотно чорноту.

Ріно не відразу втямив, що сталося, і через те трохи здрейфив. Вищирена усмішка в момент зів’яла. Екран височів збоку, тож йому не було видно лицевої сторони полотнища.

«Малюки» припинили мастурбувати і закрутили головами. Вони наче оговтувалися після затяжної коми.

Помізкувавши, південноафриканець майже вгадав причину. Він вирішив, що хтось із «задротів» у залі під ним навмисно зупинив відео, щоби припинити різню. Відтак сердито вилаявся. Зметикнувши, що часу тепер обмаль, боти очунюють, Хедхантер зосередився. Навів мушку на найближчого «малюка», який дико крутив головою, і…

Між тим зміну в поведінці ботів помітили також з головної зали.

— Там щось помінялося, — стурбовано прокоментував Алан. — Боти відклеїлися від екрана. Вони очунюють…

Тимур спершу подався вперед, окинувши поглядом розхлябану зграйку ботів. А тоді усвідомив, що причина не в них, не в «малюках». Щось помінялось тут, у них . Хлопець відхилився назад, зиркнув на головний комп’ютер і все зрозумів:

— Ні, то наш ролик завершився.

Він повернув голову, збираючись сказати кілька «приємних» слів Ємельянову, але… Хлопець так і не заговорив, а Ріно не встиг зробити другий постріл. Після Тимурових слів, наче по команді, в усьому комплексі зникло світло. П’ять корпусів занурились у темряву. Згасло зовнішнє освітлення, погасли сигнальні вогні, електрична загорожа залишилась без струму. Секунду тому навкруги все бурхало, як у вулкані, а тут — клац! — і лишились усього дві речі: тиша і колодязна пітьма.