Максим Кідрук - Бот

— Можна спробувати, — присоромлений безцеремонністю Ріно, пробурмотів Ральф.

— Агов, народ! — спробувала противитися Лаура Дюпре. — Ви тут пригадуєте якісь листи від інформаторів, а я хочу нагадати вам дещо інше. По-моєму, дехто забув, як минулої суботи драпав від ботів по пустелі аж гай шумів. І тепер ви хочете покликати цих монстрів сюди? Та ви при своєму розумі, люди?

— У нас немає вибору, — додав металу в голосі Тимур. — Ні я, ні Ріно, ні будь-хто з вас не погодиться знову добровільно виткнутися в пустелю. Ситуація патова. Ми не можемо просто сидіти і чекати. Вони не помруть самі по собі. І не відпустять нас по-доброму.

Крапку в нетривалій суперечці поставила психоістота:

ЩЕ ДАВАЙ ЩЕ НОВІ КАРТИНКИ

— Бачиш? Ми зможемо — змо-же-мо ! — нею маніпулювати, — в ту мить Тимур справді вірив у те, що казав. Підкреслено хруснувши пальцями, він пробігся по клавіатурі:

Більше нічого тобі не показуватиму…

ЧОМУ?

Тому що я так захотів.

— Якось не вельми дипломатично, — зауважив Ральф.

Тимур відмахнувся і прикипів до монітора. Серце тріпотало аж у роті, під язиком. Він мимоволі вистукував нігтем по столу.

Хвилину воно не відповідало. Хлопець очікував бурхливої реакції, вибуху люті чи чогось подібного, натомість фраза, що надійшла у відповідь, розчарувала. Вона була радше ображеною:

ХОРТ ТАК НЕ РОБИВ ДУЖЕ ПОГАНО ТИМУРЕ ПОГАНО ПОГАНО

І майже відразу за тим:

ЧОГО ТИ ХОЧЕШ?

Воно поводилось достоту як наркоман. Лаура стомлено потерла пальцями скроні:

— Хочеться вірити, ніби ви усвідомлюєте, що робите, але… по-моєму, ми робимо велику дурницю. Вони прийдуть сюди, відтрахають нас, заберуть гормон і будуть сидіти, як у кіно, і дивитись ці довбані романтичні картинки. Тільки без попкорну.

Ніхто не послухав француженку.

Приведи ботів до лабораторій. Я показуватиму малюнки тільки тим, які прийдуть з пустелі. Приведи їх сьогодні.

Знову затяжна пауза. Після неї на екрані літера за літерою почав випливати текст:

ГАРАЗД ДОМОВИЛИСЬ БОТИ БУДУТЬ БІЛЯ ЛАБОРАТОРІЇ СЬОГОДНІ ВНОЧІ АЛЕ ЯКЩО ТИ ОБМАНЮЄШ ЛЮДИ ПОМРУТЬ БАГАТО ЛЮДЕЙ ДУЖЕ БАГАТО ЛЮДЕЙ ТИМУРЕ ІСТОТА ПОВЕДЕ БОТІВ У ВЕЛИКІ МІСТА

У ТЕ МІСЦЕ ЯКЕ НАЗИВАЄТЕ БОЛІВІЄЮ

— Схоже, ти його зачепив. Прорвало, як дамбу, — замислено проказав Алан.

Втім, щось було негаразд. Українець перечитав незграбний англійський текст. Якась деталь не давала спокою. Все вийшло надто легко. По-дитячому просто. Виникало відчуття, наче істота чула все, про що йшлося у залі, і відписала саме те, чого від неї очікували. То була дивна гра, от тільки Тимур не розумів, за чиїми правилами вони грають.

Найбільше бентежила фраза «У те місце, яке ви називаєте Болівією». Ви називаєте Болівією. Щось у ній було не так. Звідки боти знають, що саме ми називаємо Болівією?..

Хоча — яка різниця? Боти прийдуть. Зрештою, саме цього він і хотів.

— Ну от і все. Час готуватися до нашестя гостей, — хлопець повернувся обличчям до присутніх. Спробував посміхнутися, однак посмішка зачахла, не народившись. В очах, що дивились на нього, проступав підспудний переляк. — Сподіваюсь, у нас усе вийде.

Він помилявся. Покликати ботів до лабораторій — це найгірше, що він міг придумати. Це все одно що всадовити безногого каліку голою дупою на розбурхане гніздо земляних ос, а потім сказати: «Давай, чувак, усе в твоїх руках». І сподіватись, що у нього все вийде.

Теорія хаосу (або теорія нелінійних динамічних систем) виникла як альтернатива класичній фізиці. Ще довгий час після того, як ця теорія з боями виборола право називатися наукою, пояснивши явища, на які класична фізика боялася й глянути, чимало вчених уперто не визнавали досягнень «колег-хаотиків». Навіть у наш час у більшості підручників з фізики та математики нелінійним системам виділяється дві-три сторінки в самому кінці. При цьому наголошується, що такі системи є рідкісними винятками , а поради щодо їх розв’язання зводяться до банальної рекомендації: прийняти спрощення у моделі, знехтувати нелінійністю і по можливості звести диференційні рівняння до лінійних аналогів, що мають розв’язок [105] Більшість нелінійних диференційних рівнянь аналітично розв’язати неможливо. Ті окремі винятки, які можна розв’язати, вимагають оригінальних, нестандартних підходів. . Якщо аналогів немає або прийняті допущення викривляють результат, математика стуляє пельку, опускає руки і… попросту ігнорує такі системи. Проблема в тому, що абсолютна більшість процесів у природі є нелінійними . Рух галактик, спалахи на Сонці, океанічні течії, турбулентність, теплообмін, атомарні процеси описуються рівняннями, від яких у звичайних фізиків темніє в очах. Якраз лінійні системи, на вивчення яких студенти витрачають 99 % часу, є винятком. Насправді ж всесвіт — жахливо нелінійний. Всесвіт — хаотичний. І те, що окремі науковці відвертаються, мов страус, ховаючи голови в пісок, не відміняє цього факту.