Ден Браун - Код да Вінчі

— Дивися! — охнула Софі, схопивши його за руку. У першу мить Ленґдон подумав, що хтось до них іде, але, обернувшись до Софі, побачив, що вона зі страхом дивиться на чорний мармуровий саркофаг. — Тут хтось був, — прошепотіла вона і показала на місце поряд із витягнутою правою ногою Ньютона.

Ленґдон не зрозумів, що її налякало. Якийсь розсіяний турист залишив на саркофазі поряд із ногою Ньютона вугільний олівець. Дурниці. Ленґдон простягнув було руку, щоб дістати його, але, нахилившись до блискучого чорного мармуру, побачив його під іншим кутом і заціпенів. Він умить зрозумів, що саме так налякало Софі.

На кришці саркофага біля Ньютонових ніг виблискували ледь помітні слова, написані вугільним олівцем:

Тібінґ у мене.

Ідіть до будинку капітулу

і через південний вихід — до міського саду.

Ленґдон прочитав двічі. Серце в нього шалено калатало.

Софі обернулась і уважно оглянула неф.

Попри тривогу, що охопила Ленґдона, коли він побачив цей напис, він вирішив, що зрештою це — гарна новина. Лі живий. Напрошувався ще й інший висновок.

— Вони теж не знають пароля, — прошепотів Ленґдон.

Софі кивнула. Інакше навіщо б вони виказували свою присутність?

— Можливо, вони запропонують звільнити Лі в обмін на пароль.

— Або ж це пастка.

Ленґдон похитав головою.

— Не думаю. Сад розташований за стінами абатства. Це людне місце. — Ленґдон якось побував у знаменитому саду абатства, де росли фруктові дерева й лікарські трави, що залишився від часів, коли монахи вирощували тут природні фармацевтичні засоби. / Тут росли найстаріші у Великій Британії фруктові дерева, і сад приваблював численних туристів, які могли потрапити сюди просто з вулиці, не заходячи до абатства. — Думаю, що, призначаючи нам зустріч там, вони демонструють довіру. Щоб ми не боялися.

Софі засумнівалась.

— Тобто це за межами абатства, де немає металошукачів?

Ленґдон спохмурнів. Вона мала рацію.

Він озирнувся на могилу, всіяну кулями, і пошкодував, що досі йому не спало на думку жодної ідеї щодо пароля... Нема що запропонувати взамін за свободу Лі. «Я його втягнув у це, і я зроблю все можливе, щоб його визволити».

— Тут написано, щоб ми йшли через будинок капітулу до південного виходу, — сказала Софі. — Може, з того виходу видно сад? Тоді ми зможемо оцінити становище, перш ніж вийти й наразитися на небезпеку.

Це була втішна думка. Ленґдон невиразно пригадував, що будинок капітулу — це велика восьмикутна зала, де засідав англійський парламент у ті часи, коли сучасної будівлі парламенту ще не було. Ленґдон якось побував там багато років тому і пам’ятав, що йти туди треба зовнішніми галереями. Він відступив на кілька кроків від могили і роззирнувся.

Зовсім поряд від нефа, з протилежного боку від того, яким вони прийшли, відходив широкий коридор зі склепінчастим дахом. Над ним великими літерами було написано:

До:

Галерей

Будинку настоятеля

Коледж-холу

Музею

Монетної палати

Каплиці Святої Віри

Будинку капітулу

Ленґдон і Софі швидко пройшли попід вивіскою. Вони так поспішали, що не помітили ще одного невеличкого оголошення, в якому адміністрація просила вибачення за те, що окремі приміщення зачинено на реставрацію.

Вони вийшли на обнесений високими мурами критий двір із розсуненим дахом, крізь який падав дощ. В отвір над головами із тихим свистом залітав вітер, наче хтось дмухав над вузькою горловиною пляшки. Зайшовши до однієї з вузьких напівтемних галерей, що тягайся периметром двору, Ленґдон відчув знайомий неспокій, який завжди охоплював його в замкнутому просторі. Такі переходи називають cloisters [35] Cloisters (англ.) — клостер. , і Ленґдон із сумом відзначив, що саме ці cloisters цілком виправдовують свою історичну спорідненість зі словом «клаустрофобія».

Ленґдон спробував зосередитися на кінцевій меті їхнього маршруту. Орієнтуючись на вказівники, вони з Софі прямували до будинку капітулу. Дощ тепер моросив; у галереї було холодно й мокро від дощу, який забризкував сюди з одного боку між колонами в стіні. Назустріч їм пробігла пара, що поспішала сховатися від негоди. У галереях не залишилося нікого. У дощ і вітер ця частина абатства нікого не вабила.

Вони пройшли східною галереєю ярдів сорок і побачили зліва арку, за якою тягнувся ще один коридор. Саме цей вхід вони шукали, але він був перегороджений парканчиком із вивіскою:

ЗАЧИНЕНО НА РЕСТАВРАЦІЮ

Монетна палата

Каплиця Святої віри