Ден Браун - Точка Обману

Чоловіки натягнули лебідки — і троси вилізли з отворів іще на шість дюймів.

Троси рухалися догори, і Рейчел відчула, як натовп мимоволі потроху сунеться вперед, передчуваючи велику подію. Коркі й Толланд стояли поруч і скидалися на малят, що прийшли подивитися на різдвяну ялинку. З протилежного боку отвору з’явилася масивна фігура керівника НАСА Лоуренса Екстрома; він зайняв зручне місце і почав спостерігати за витягуванням метеорита.

— Гаки! — заволав один із працівників НАСА. — Бачу гаки!

Сталеві сріблясті троси, що піднімалися крізь свердловини, поступилися місцем жовтим ланцюгам.

— Ще шість футів! Не розгойдуйте! Тримайте рівно!

Біля вежі з риштуванням запала напружена тиша, неначе глядачі, як на спіритичному сеансі, очікували появи якогось божественного привида, — усі нетерпляче чекали на появу метеорита.

І Рейчел побачила його.

Крізь шар льоду, що дедалі тоншав, почали з’являтися невиразні обриси метеорита. Він був довгастим і темним.

— Тримайте міцніше! — заволав якийсь інженер.

Чоловіки налягли на лебідки, і риштування заскрипіло.

— Залишилося п’ять футів! Зберігайте рівномірність натягу!

Рейчел побачила, як лід над метеоритом береться пухирцями, немов черево тварини, яка ось-ось має народити. На вершечку цього пагорбка, у тому місці, де входив промінь лазера, отвір почав танути і швидко розширюватися.

— Шийка матки розширилася! — крикнув якийсь дотепник. — Дев’ятсот сантиметрів!

Тишу порушив напружений сміх.

— Годі, вимикайте лазер!

Хтось клацнув вимикачем — і промінь зник.

І сталося давно очікуване.

Неначе якесь древнє божество, що з’являється у вогні та клубах диму, велетенський камінь вийшов на поверхню в клубах пари. Крізь неї проглядав об’ємистий предмет, що виринув із льоду. Робітники, які працювали з лебідками, напружилися ще сильніше — і нарешті увесь камінь звільнився від залишків криги і загойдався на тросах над глибочезною шахтою. З гарячого метеорита стікала вода.

Рейчел заворожено заціпеніла.

Перед нею на тросах погойдувався мокрий метеорит, і його шершава поверхня виблискувала у світлі флуоресцентних ламп; вона була обвуглена та зморщена, від чого метеорит нагадував скам’янілий гігантський чорнослив. З одного боку камінь був рівний та гладенький; вочевидь, ця його частина відшліфувалася тертям об повітря, коли він входив у щільні шари атмосфери.

Дивлячись на обвуглену кору плавлення, Рейчел уявила, як метеорит снопом полум’я несеться до Землі, неначе стрімка ракета. Неймовірно, але це сталося аж триста років тому. А тепер ця спіймана космічна тварина висіла на тросах, а з її тіла скрапувала вода.

Полювання скінчилося.

І тільки цієї миті Рейчел збагнула всю драматичність та значущість події, свідком якої вона стала. Предмет, який висів перед нею, був представником іншого світу, віддаленого від Землі на багато мільйонів миль. А всередині цього предмета містилися свідчення — та які там свідчення — докази! — того, що людина у Всесвіті не самотня.

Здавалося, всіх умить захопила ейфорія, і натовп вибухнув вітальними криками та аплодисментами. Навіть директор НАСА — і той, здавалося, піддався загальному ентузіазму. Він плескав колег по спинах і вітав із успіхом. Спостерігаючи цю картину, Рейчел раптом відчула гордість за НАСА. Останнім часом космічній агенції не щастило. Та нарешті все змінилося. І НАСА заслужила цей момент слави.

Зяючий отвір посеред житлосфери скидався на невеличкий плавальний басейн. Поверхня талої води в цьому озерці двісті футів завглибшки трохи похлюпалася об крижані стінки, а потім заспокоїлася. Лінія води в шахті виявилася на цілих чотири фути нижче від кромки — внаслідок витягнення метеорита та властивості льоду зменшуватися в об’ємі під час танення.

Нора Менгор негайно розставила довкола отвору пілони ССЗН. Хоча його і було чітко видно, який-небудь надміру цікавий індивід міг підійти занадто близько, послизнутися — і наразитися на велику небезпеку. Стіни басейну були з суцільного льоду, без ручок та сходинок, тому вибратися з отвору самому було марною справою.

До Нори Менгор нечутно підійшов Лоуренс Екстром і міцно потиснув їй руку.

— Гарна робота, докторе Менгор.

— Гадаю, газети не забудуть мене похвалити, — пожартувала вона.

— Обов’язково похвалять. — Керівник НАСА повернувся до Рейчел. Вигляд у нього був щасливий і безтурботний. — Ну що, міс Секстон, ви, професійний скептик, тепер переконалися?