Ден Браун - Точка Обману

— Маю для тебе надзвичайну новину, Норо. Схоже, ти не єдина жінка, яку завербував президент.

— Чорт, звичайно ж ні! Адже він ще й тебе завербував.

Толланд вирішив втрутитися.

— Норо! У тебе знайдеться хвилинка, щоб з деким познайомитися?

Зачувши голос телезірки, Нора відразу ж кинула писати й обернулася. Суворий вираз умить зник з її обличчя.

— Майку! — Вона радісно кинулася йому назустріч. — Давно я тебе не бачила! Аж кілька годин!

— Я фільм редагував.

— Ну і як мій сюжет?

— Ти маєш чарівний вигляд.

— Він використовував спецефекти, — докинув Коркі.

Нора проігнорувала цю ремарку, бо дивилася на Рейчел з люб’язною, але холодною посмішкою. А потім перевела погляд на Толланда.

— Сподіваюся, ти не жартуєш з мене, Майку?

Мужнє обличчя Толланда чомусь спалахнуло ніяковим рум’янцем, коли він відрекомендовував жінок одну одній.

— Норо, хочу познайомити тебе з Рейчел Секстон. Міс Секстон працює в розвідувальній службі, а тут опинилася на прохання президента. Її батько — сенатор Седжвік Секстон.

На обличчі Нори з’явилося сум’яття.

— Не хочу навіть удавати, ніби розумію, що тут до чого. — Нора подала Рейчел руку, так і не знявши рукавичку. Її рукостискання не відрізнялося щирістю. — Ласкаво просимо на вершину світу.

Рейчел посміхнулася.

— Спасибі.

Її здивувало, що Нора Менгор, попри свій гучний та різкий голос, виявилася миловидною і пустотливою жінкою. Коротко підстрижене й акуратно укладене каштанове волосся з сивиною, великі очі дивляться уважно і ясно, немов два крижані кристали. Рейчел імпонувала сталева упевненість, яка відчувалася в цій жінці.

— Норо, — звернувся до неї Толланд, — знайдеш пару хвилин, щоб роз’яснити Рейчел, чим ви тут займаєтеся?

Нора здивовано звела брови:

— А ви вже звете одне одного на ім’я? Ой-ой!

Марлінсон аж застогнав.

— Майку, я тебе попереджав!

Нора Менгор організувала Рейчел екскурсію довкола вежі, а Толланд і решта чимчикували позаду, розмовляючи.

— Бачите оці отвори в льоду, просто під триногою? — запитала Нора, показуючи під ноги.

Її початкову холодну стриманість змінила гарячкова пристрасність, бо вона вочевидь любила свою роботу.

Рейчел кивнула, уважно роздивляючись отвори в кризі. Кожна з дірок мала в діаметрі приблизно фут, і в ній виднівся сталевий трос.

— Отвори залишилися ще з того часу, коли ми тут висвердлювали зразки породи і робили рентгенівські знімки метеорита. Тепер ми використовуємо їх як входи для потужних гвинтів, які ми опустили крізь порожні шахти і всвердлили в метеорит. Закріпивши гвинти, ми в кожну з дірок спустили міцний плетений трос приблизно двісті футів завдовжки, прикріпили до гвинтів могутніми гаками і зараз просто піднімаємо метеорит лебідками. Знадобиться декілька годин, щоб ці хлопці-молодці витягнули його на поверхню. І він піднімається, хоча й повільно.

— Здається, я не все розумію, — зізналася Рейчел. — Метеорит лежить під тисячами тонн льоду. Як же ви його піднімаєте?

Нора показала на вершину конструкції, звідки вертикально, зверху вниз, світив тонкий яскраво-червоний промінь. Рейчел і раніше його бачила, але вирішила, що це якийсь оптичний індикатор, котрий вказує точне місце, де розташовується метеорит.

— Напівпровідниковий лазер на арсеніді галію, — пояснила Нора.

Рейчел уважно придивилася до променя і нарешті помітила, що він встиг пропекти крихітний отвір у кризі і тепер світив униз, у крижані глибини.

— Це дуже гарячий промінь, — мовила Нора. — Ми поступово нагріваємо метеорит, у міру того як він піднімається нагору.

Рейчел нарешті збагнула просту геніальність плану, який замислила ця жінка. Нора просто спрямувала лазерний промінь униз, розтоплюючи лід і нагріваючи сам метеорит. Камінь був надто щільним, щоб лазер міг розплавити його, але він вбирав у себе його тепло, поступово стаючи достатньо гарячим для того, щоб розтопити лід навколо. Він сам прокладав собі шлях на поверхню. А лід, що танув над метеоритом, водою стікав униз, заповнюючи шахту.

Як гарячий ніж, що проходить крізь замерзлий брусок масла.

Нора кивнула на людей біля лебідок:

— Генератори не витримують такої напруги, ось я і використовую людську силу.

— Дурниці! — весело відгукнувся один з робітників. — Вона поставила нас сюди просто тому, що любить дивитися, як ми ішачимо.

— Вгомонися, — парирувала Нора. — Ви, зніжені хлоп’ята, два дні скаржилися на холод. От я вас і зігріла. А тепер — крутіть!