Ден Браун - Точка Обману

Коркі швидко витягнув великий конверт, видобув з нього складену роздруківку рентгенівського знімка і поклав її на стіл перед Рейчел.

— Просвердливши отвори, ми занурили в метеорит рентгенівську камеру. Ось графічне зображення поперечного перетину.

Рейчел уважно подивилася на роздруківку, що лежала перед нею. Й одразу ж сіла, щоб не впасти. Тривимірний перетин метеорита виявився буквально нашпигований відбитками.

— Палеонтологічні рештки зазвичай зустрічаються в значній концентрації, — відзначив Мін, — завдяки тому, що зсуви часто накривають масові скупчення організмів — їхні гнізда і навіть цілі популяції.

Коркі посміхнувся:

— Ми дотримуємося думки, що скупчення комах у метеориті є гніздом. — І він показав на одного жука на роздруківці: — Ось матка.

Рейчел придивилася до жука, про якого йшлося, і аж рот розкрила від подиву. Цей жук був близько двох футів завдовжки.

— Ні фіга собі, еге ж? — зауважив Коркі.

Рейчел отетеріло кивнула, уявивши собі, як воші завбільшки з кота чимчикують якоюсь далекою планетою.

— На нашій Землі, — зазначив Мін, — жуки залишаються порівняно невеликими, оскільки їм не дає рости сила тяжіння. Вони не можуть вирости більшими, ніж їм дозволяє їхній зовнішній скелет. Проте цілком можна уявити, що на планеті з меншою гравітацією комахи здатні досягти набагато більших розмірів.

— Лишень уявіть собі, що за вами женеться комарик завбільшки з яструба, — пожартував Коркі, забираючи у Рейчел камінь з відбитком і опускаючи його собі в кишеню.

Мін невдоволено насупився.

— Краще б ти не цупив зразки! — напівжартома-напівсерйозно сказав він.

— Заспокойся! У нас цього добра ще вісім тонн, — відказав Марлінсон.

Аналітичний розум Рейчел ледь встигав перетравлювати одержану інформацію.

— Яким же чином життя з глибокого космосу може бути настільки схожим на земне? Я маю на увазі ваші слова про те, що ці жуки відповідають нашій дарвінівській класифікації.

— Повністю відповідають, — підтвердив Коркі. — Хочете — вірте, хочете — ні, але багато астрономів передрікали, що позаземне життя виявиться дуже схожим на життя тут, на Землі.

— Але ж чому? — наполягала Рейчел. — Ці комахи потрапили сюди з абсолютно інакшого середовища!

— Панспермія, — мовив Марлінсон.

— Прошу?

— Згідно з теорією панспермії, життя на Землю потрапило з іншої планети.

Рейчел звелася на ноги.

Щось я взагалі нічого не розумію.

Коркі обернувся до Толланда:

— Майку, продовжуй! Ти ж у нас головний спец з первісного океану.

Толланд, здавалося, був радий підхопити розмову.

— Колись життя на Землі не було, Рейчел. А потім раптово, наче за одну ніч, воно з’явилося. Багато біологів вважають, що такий вибух виявився результатом ідеального поєднання елементів у первісних морях. Проте нам так і не вдалося відтворити цю ситуацію її лабораторних умовах, а тому богослови вхопилися за наш провал як за доказ існування вищих сил, Божественного Провидіння. Вони стверджували, що життя не могло існувати, поки Бог не доторкнувся до первісного океану і не вдихнув у нього життя.

— Але ми, астрономи, — заявив Коркі, — запропонували інше пояснення раптового вибуху життя на Землі.

— Панспермія, — повторила Рейчел, тепер уже розуміючи, про що йдеться.

Вона і раніше чула про теорію панспермії, але не знала, як вона називається.

— Згідно з цією теорією, життя — це наслідок падіння метеорита в первісний океан, у результаті якого на Землі з’явилися перші мікроорганізми.

— Абсолютно точно! — прокоментував Коркі. — І там вони почали множитися і розвиватися.

— А якщо це відповідає дійсності, — продовжила Рейчел, — то форми, які існували до появи життя на Землі і поза нею, мають бути ідентичними земним.

— І знову — прямо в точку.

Панспермія, подумки повторила Рейчел, і досі насилу уявляючи собі потенційні наслідки почутого.

— Отже, ці скам’янілості підтверджують не тільки те, що життя існує десь іще у Всесвіті, вони практично підтверджують теорію про панспермію... тобто про те, що життя було занесене до нас звідкись ззовні.

— І знову правильно! — енергійно кивнув Коркі. — Ми всі запросто можемо виявитися інопланетянами.

Він приставив руки до голови у вигляді двох антен, скосив очі і висолопив язика, зображаючи комаху — прибульця з космосу.

Толланд подивився на Рейчел і зворушливо посміхнувся:

— А цей хлопець є вершиною нашої еволюції.