Ден Браун - Точка Обману

Океанограф насупився.

— Що ж, спробуймо по-іншому. — Він прибрав з пошукової фрази вираз «скам’янілі рештки» і знову натиснув «пошук». — Подивимося серед істот. Може, пощастить знайти живого нащадка з приблизними характеристиками метеоритної скам’янілості.

Екран знову обновився.

І знову Толланд спохмурнів. Комп’ютер видав сотні статей. Якусь мить океанограф посидів мовчки, потираючи підборіддя, вкрите щетиною.

— Це вже забагато. Треба звузити межі пошуку.

Рейчел дивилася, як він вийшов на низхідне меню з позначкою «ареал поширення». Список варіантів здавався безконечним: припливні озера, болота, лагуни, рифи, підводні кряжі, сірчані гейзери. Прокрутивши список, Толланд знайшов варіант, що називався «Екстремальні умови та океанічні западини».

«Кмітлива знахідка», — подумала Рейчел. Толланд обмежив свій пошук тільки тими видами, які, здогадно, мешкали поблизу районів, де, згідно з теорією Поллока, могли утворитися хондри.

Сторінка обновилася. Цього разу Толланд посміхнувся.

— Прекрасно. Лише три статті.

Рейчел примружилася, придивляючись до назви, яка стояла першою в списку. «Limulus poly... — і таке інше».

Толланд відкрив статтю. З’явилося фото істоти, схожої на великого краба-мечехвоста, але без хвоста.

— Не те, — пробурмотів він, повертаючись до попередньої сторінки.

Рейчел придивилася до наступної назви: «Shrimpus uglius From Hellus».

— Це не жарт? Це справжня назва?

Толланд розсміявся.

— Ні, це просто новий, іще не класифікований вид. У хлопця, що його відкрив, з почуттям гумору все гаразд. Він пропонує «Shrimpus uglius», тобто «креветка огидна», як офіційну таксономічну назву. — Толланд клацнув, щоб розкрити фото, і з’явилася винятково огидна, схожа на креветку істота з «бакенбардами» та флуоресцентними вусиками-антенами.

— Цілком доречна назва, — зауважив Толланд. — Але ця істота зовсім не схожа на нашого космічного жука. — 3 цими словами він повернувся на початкову сторінку. — А завершальна пропозиція — це... — І він клацнув по третій статті. Відкрилася сторінка. — «Bathynomous giganteus...» — прочитав Толланд, коли повністю з’явився текст.

А потім завантажилося і фото. Кольорове і великим планом.

Рейчел аж підстрибнула.

— Господи милосердний! — Істота, що витріщалася з екрана, змусила її здригнутися.

Толланд поволі увібрав повні легені повітря.

— Ось тобі й маєш. Цього хлопця ми вже десь бачили.

Рейчел кивнула, не в змозі вимовити ані півслова. Bathynomous giganteus. Істота нагадувала величезну плавучу вошу. І була дуже схожою на скам’янілі рештки, знайдені в метеориті.

— Є декотрі незначні відмінності, — сказав Толланд, вивівши на екран анатомічні схеми. — Але все одно до біса схоже. Особливо якщо зважити на сто дев’яносто мільйонів років еволюції.

«Схоже — точна характеристика, — подумала Рейчел. — Аж надто схоже».

Океанограф прочитав на екрані опис:

— «Bathynomous giganteus вважається одним з найдревніших видів в океані. Це глибоководний морський тарган, що живиться падлом і нагадує велику мокрицю. Цей вид — завдовжки до двох футів — має хітиновий зовнішній скелет, розділений на голову, грудну клітку та живіт. Він має також спарені придатки, вуса й багатофасеткові очі, як у наземних комах. Ця донна істота не має природних ворогів-хижаків і живе в пустельних пелагічних умовах, які раніше вважалися непридатними для життя». — Толланд підняв погляд. — Що й пояснює відсутність інших скам’янілих решток у метеориті!

Рейчел незмигно споглядала істоту на екрані — збуджена і водночас не впевнена в тому, що все це означає.

— Уяви собі, — продовжував Толланд з ентузіазмом у голосі, — що десь сто дев’яносто мільйонів років тому виводок оцих вошей накрило глибоководним зсувом. У міру того як багно перетворювалося на камінь, рештки перетворювалися на скам’янілості. Водночас морське дно, що постійно рухається, немов гігантський конвеєр, несло цих істот усе ближче й ближче до глибоководних западин, до зони високого тиску, де в камені утворюються хондри! — Океанограф заговорив швидше, його очі збуджено блищали. — А потім частина цієї скам’янілої та збагаченої хондрами кори відламується десь на краю морської розщелини — а це буває досить часто — і космічна знахідка готова!

— Але якщо НАСА... — почала Рейчел, але замовкла. — Якщо все це брехня, то космічне відомство мало знати, що рано чи пізно хтось виявить, що метеоритні скам’янілості аж надто нагадують морських істот, еге ж? Тобто станеться те, що сталося зараз.