Ден Браун - Інферно

Згадавши відео, зняте Цобрістом, агент Брюдер легенько повів променем ліхтарика ліворуч від титанової таблички, шукаючи поглядом розчинний мішок на мотузці. Промінь поволі освітив темну воду — і Брюдер приголомшено напружив очі, вдивляючись у те місце, де мав бути мішок.

Але мішка не було.

Він повів променем іще лівіше, спрямувавши його точнісінько на те місце, де мішок з’явився на відео.

І однаково нічого немає.

«Але ж... він був саме там!»

Брюдер зціпив зуби, ступив іще один обережний крок уперед і повільно обвів променем усю прилеглу ділянку.

Мішка ніде не було. Лише титанова дошка.

На одну коротку мить у Брюдера блиснула надія, що, можливо, ця погроза з боку схибленого генетика була, як і багато речей у наші дні, всього-на-всього ілюзією.

«Невже все це була містифікація? Може, Цобріст хотів нас полякати?»

І раптом він побачив його.

Ліворуч від дошки, ледь видима на дні лагуни, лежала обм’якла мотузка. Мляво коливаючись, вона нагадувала у воді мертвого черв’яка. На дальньому кінці мотузки виднілася маленька пластмасова пряжка, з якої звисали обривки розчинного пластика.

Брюдер утупився немиготливим поглядом у розшарпані мощі прозорого мішка. Вони трималися кінця мотузки, наче потріпаний вузлик повітряної кульки, яка луснула.

Правда, поволі проникаючи до його свідомості, стиснула Брюдеру груди.

«Ми спізнилися».

Він уявив, як підводний мішок розчиняється й розривається на шматки... а його смертоносне начиння поширюється у воді... а потім бульбашками виходить на поверхню лагуни.

Тремтячим пальцем Брюдер вимкнув ліхтарик і хвилину постояв у темряві, намагаючись зібрати докупи свої думки.

І ті думки швидко обернулися на молитву.

«Боже, поможи нам усім».

— Агенте Брюдер! Повторіть іще раз! — крикнула Сінскі в рацію, спустившись для кращого прийому до половини сходового колодязя. — Я не зрозуміла!

Вона відчула теплий вітерець, що війнув сходами до відчинених дверей угорі. Надворі, поза будівлею, зачаїлася щойно прибула спецгрупа, очікуючи вказівок Брюдера та намагаючись тримати своє захисне обладнання подалі від чужих очей.

—.. порваний мішок... — затріщав у рації Сінскі голос Брюдера, — вивільнив... вміст...

«Що?!» Сінскі, молячись Богу, що вона неправильно зрозуміла Брюдера, кинулася ще нижче сходами.

— Повторіть! — наказала вона, наблизившись до підніжжя сходів, де музика оркестру звучала гучніше.

Цього разу голос Брюдера чувся значно чіткіше.

—.. і повторюю: інфекція потрапила у воду!

Сінскі гойднулася і мало не впала у прохід до печери біля підніжжя сходів. «Як же це могло трапитися?!»

— Мішок розчинився! — гучно гаркнув голос Брюдера. — Зараза потрапила у воду!

Доктора Сінскі пробив холодний піт; вона підняла очі й спробувала вмістити у свідомості широкий підземний світ, який щойно розкинувся перед нею. Крізь червонувату імлу вона побачила обшир води, з якої стирчали сотні колон. Однак перш за все побачила людей.

Сотні людей.

Сінскі увіп’ялася поглядом у натовп, який не підозрював: усі вони опинилися в смертоносній підземній пастці, яку влаштував їм Цобріст. Директорка ВООЗ зреагувала інстинктивно.

— Агенте Брюдер, негайно піднімайтеся нагору. Ми почнемо екстрену евакуацію людей.

Реакція Брюдера була миттєвою.

— У жодному разі! Заблокуйте вихід! Ніхто звідси не вийде!

Як директорка Всесвітньої організації охорони здоров’я Елізабет Сінскі звикла, що її накази виконували беззаперечно. Тому на мить жінці здалося, що вона неправильно зрозуміла слова командира спецгрупи. Заблокувати двері?!

— Докторе Сінскі! — крикнув агент Брюдер, перекриваючи шум оркестру. — Ви мене чуєте? Заблокуйте двері к бісовій матері!

Брюдер іще раз повторив команду, але це вже було непотрібно. Сінскі знала, що він каже слушно. Перед лицем можливої пандемії локалізація була єдиним ефективним засобом.

Сінскі інстинктивно простягла руку й стиснула лазуритовий амулет. «Пожертвуй небагатьма, щоб врятувати багатьох». Із рішучістю, що наростала, вона піднесла до рота рацію.

— Вас зрозуміла, агенте Брюдер. Я віддам наказ заблокувати двері.

Сінскі вже повернулася спиною до жахливої печери й зібралася віддати команду заблокувати двері, як раптом відчула в натовпі якесь заворушення.

Неподалік показалася жінка в чорній бурці; вона мчала до Сінскі запрудженим пішохідним помостом, розштовхуючи людей. Здавалося, ця жінка із запнутим обличчям бігла на Елізабет, до виходу.