Ден Браун - Інферно

— А де? — настійливо спитала Сієнна. — У Палаці дожів?

Етторе зняв окуляри й на мить замислився.

— Дайте хвилинку. Дожів було так багато, що я одразу не пригадаю...

Та не встиг Етторе відповісти, як раптом до них підбігла перелякана жінка-гід і щось прошепотіла йому на вухо. Етторе стривожено заціпенів, а потім поквапився до перил і поглянув униз, у храм. Через кілька секунд він обернувся й поглянув на Ленґдона.

— Я невдовзі повернуся! — гукнув Етторе й хутко пішов геть, не сказавши ні слова.

Спантеличений Ленґдон підійшов до перил і поглянув униз. «Що там сталося?»

Спершу він не помітив нічого, окрім туристів, що походжали туди-сюди. Та через кілька секунд збагнув, що багато відвідувачів дивляться туди, куди дивився й він, — на парадний вхід, через який до базиліки щойно увійшла група військових у чорній уніформі і враз розсипалася віялом по притвору, перекриваючи всі ходи й виходи.

«Військові в чорному». Ленґдон інстинктивно стис руками перила.

— Роберте! — гукнула його Сієнна ззаду.

Але Ленґдон стояв, не зводячи очей із військових. «Як же вони нас знайшли?!»

— Роберте! — знову гукнула Сієнна, цього разу з неприхованою тривогою в голосі. — Щось трапилося! Допоможи мені!

Ленґдон відвернувся від поруччя, здивований тим, що Сієнна кличе його на допомогу.

«Куди ж вона поділася?»

І через секунду він побачив Сієнну та Ферріса. Перед кіньми Сан-Марко вона схилилась над лікарем Феррісом... А Ферріс упав додолу й бився в конвульсіях, хапаючись за груди.

Мабуть, у нього серцевий напад! — вигукнула Сієнна. Ленґдон поквапився до лікаря Ферріса, який крижем розпластався на підлозі, важко хапаючи ротом повітря.

«Що з ним сталося?!» їхнє становище вмить знову стало гранично критичним. Унизу з’явилися переслідувачі, на підлозі конвульсивно сіпався Ферріс, і Ленґдон на якусь мить розгубився, не знаючи, куди бігти й що робити.

Сієнна схилилась над Феррісом, послабила його краватку й відірвала кілька ґудзиків у верхній частині сорочки, щоб йому легше дихалося. Та коли сорочка Ферріса розійшлася на грудях, Сієнна відсахнулася й тривожно скрикнула, а потім затулила рота рукою й позадкувала, не відводячи вирячених очей від його грудей.

Ленґдон теж побачив те, що побачила вона.

Шкіра на грудях Ферріса мала жахливий колір: на грудній клітці розрослася зловісна чорно-синя пляма завбільшки з грейпфрут. Ферріс мав такий вигляд, наче в нього влучило гарматне ядро.

— Це внутрішня кровотеча, — сказала Сієнна, кинувши на Ленґдона шокований погляд. — Недивно, що йому цілий день важко дихалося.

Ферріс повернув голову, намагаючись щось сказати, але з його рота вирвалося лиш хрипке сичання. Поруч скупчувалися туристи, і Ленґдон відчув, що ситуація от-от стане неконтрольованою.

— Там унизу солдати, — попередив він Сієнну. — Я не знаю, як вони нас знайшли.

Вираз подиву і страху на обличчі Сієнни швидко змінився на гнів, і вона кинула на Ферріса лютий погляд.

— Ви брехали нам — так чи ні?

Ферріс спробував був знову щось сказати, але не спромігся й звуку видати. Сієнна швидко обшукала кишені Ферріса, витягнула його телефон і гаманець і, швидко поклавши їх до власної кишені, знову кинула на лікаря вбивчий погляд.

Цієї миті якась літня італійка проштовхнулася крізь натовп і сердито закричала на Сієнну.

— L’hai colpito al petto! — І жінка зробила енергійний жест, притиснувши кулак до грудей.

— Ні! — відрізала Сієнна. — Від штучного дихання він помре! — Вона обернулася до Ленґдона. — Роберте, нам треба вшиватися звідси. Негайно.

Ленґдон поглянув униз на Ферріса, який відчайдушно й благально вчепився в нього поглядом, наче намагаючись передати щось важливе.

— Ми не можемо кинути його ось так! — мовив Ленґдон із ноткою паніки в голосі.

— Повір мені, — сказала Сієнна. — Це не серцевий напад. І ми тікаємо. Негайно!

Натовп оточував їх дедалі щільнішим кільцем, і деякі туристи вже гукали по допомогу. Сієнна вхопила Ленґдона за руку й несподівано сильно потягнула його геть від хаосу, на свіже повітря балкона.

На якусь мить Ленґдона засліпило — то сонце сідало за західний край майдану Сан-Марко, заливаючи увесь балкон золотистим світлом. Сієнна повела Ленґдона ліворуч терасою другого поверху, звиваючись поміж туристів, що вийшли на балкон помилуватися копіями коней Сан-Марко.

Вони кинулися бігти вздовж фасаду базиліки й побачили лагуну. У ній увагу Ленґдона привабив дивний силует — надсучасна яхта, схожа на якийсь футуристичний військовий корабель.