Наталка Шевченко - Оксамитовий перевертень

— Що саме?

— Ритуальні вбивства і самогубства. Послухайте мене і будьте обережні, капітане, — ви просто не уявляєте, з ким і з чим маєте справу.

За відсутності Тамари Наріне задрімала, і їй наснилося, що вона бреде по коліна в темній воді. Те, що це був лише сон, підкреслювалося ірреальною справжністю дивної чорної рідини, її різкуватим, солоним запахом та густиною. Ця вода не мала берегів, кінця й краю їй не було видно, і Наріне, безпорадно озираючись з відчуттям, що вона стоїть на мілині посеред моря, марно намагалася зорієнтуватися, куди треба йти.

А тим часом вода — чи що воно було — прибувала.

Ось уже піднялася до стегон дівчини, сягнула пояса. У скупому світлі місяця, що зійшов дуже високо і виглядав крихітним, як копійка, і таким самим сріблястим, рідина виблискувала маслянисто, неначе нафта, і здавалася живою. Зголоднілою субстанцією, що спрагло бажала поглинути Наріне. Розчинити її в собі. Підживитися.

Дівчині було страшно, та вона вперто продовжувала йти кудись, у тому невизначеному напрямку, що називається «вперед» і зазвичай нікуди не приводить. Звідкілясь — з іншого світу? — долинав стурбований голос Тамари, що настійливо вмовляв її отямитися, та крик у відповідь породив лише насмішкувату луну, яка гуркотіла, гидко хихикала та вила, наче зголоднілий пес. Дно під ногами Наріне вигиналося, мов удав, — то зникало, то покірно підставляло свої кільця, аби було на що спертися. А тим часом метаморфози, що відбувалися з водою, вже дісталися й неба — крихітний місяць на ньому почав бубнявіти, наливатися червоним і за якусь мить розмірами уже нагадував колесо трактора «Кіровець», а потім взагалі розколовся, мов розтрощений гігантським невидимим долотом, і на тому зламі виступили криваві сльози. Зі світила полилося червонясте сяйво, і вдарив грім — його басовиті розкоти прозвучали невдоволено, глухо, сердито. Тоді ж прямо перед собою Наріне побачила пліт. На ньому, випроставшись у повний зріст, стояла та сама жінка, чия сумочка звела дівчину з Тамарою. Жінка ця виглядала жахливо. Закривавлена, простоволоса і з очима... очницями, повними чогось брудно-жовтого. Зіниць, як таких, у неї не було. У руці жінка тримала серп.

— Ця вода мертва, — чоловічим утробним голосом проголосило жіноподібне видіння і змахнуло серпом. — Час жертви наспів. І жертву буде принесено. Готова?

— О боже! — зойкнула Наріне. Притиснувши пальці до вуст, вона споглядала на те, що гойдалося біля плоту. Тепер, коли вона підійшла ближче, було добре видно, що саме біліло в чорній воді — розтрощені людські черепи; сотні й сотні черепів, невагомих, наче пластикові кульки. Наріне здавалося, що вона чує, як тріщали ці кістки, чує стогін, той останній стогін, що виривався з кожного, вже нині мертвого рота, і всі ці стогони, злившись в одну нереальну симфонію смерті, досягли крещендо, підхопили Наріне і кинули її прямо на пліт. Вона лежала горілиць, не в змозі навіть ворухнутися, і безсило спостерігала за тим, як гостра смуга серпа наближається, заступаючи собою світ.

Врешті-решт Наріне розплющила очі, але це не дуже допомогло. Зникли вода й черепи, проте жінка зі сну нікуди не поділася. Вона нахилилася над ліжком, і хоча очі в неї тепер були людські, в них світилося щось дике.

— Готова? — поцікавилась вона.

Желя ніяк не могла заспокоїтися.

Тепер уже було очевидним, що замість випурхнути з клітки вона потрапила у трясовиння і починає захлинатися його густими смердючими водами. Те, що відбувалося нині в їхній шайці (чи то пак — конфесії), їй зовсім не подобалося. М’яко кажучи. На початку вона ще гадала, що їй підфортунило, як нікому, і життя остаточно й безповоротно змінюється на краще. Поки не почалася кров. Нині ж її впевненість у світлому майбутньому перетворилася на порох і розвіялася за вітром, тому внутрішній голос радив рятуватися перш, ніж стане пізно. Але як саме діяти? На що вистачить її сил? Що вона може протиставити тому, кому досі прислуговувалася?

Краю .

Довгий час до того, як у її життя увійшло це ім’я, Желя поступово, але невпинно котилася під гірку — починаючи ще зі школи, яку вона так і не закінчила, залетівши у п’ятнадцять з половиною років від викладача біології. Через юнацьку недосвідченість Желя прогавила всі можливі строки на аборт і спам’яталася лишень на шостому місяці. Поінформований про близький візит лелеки, майбутній тато накивав п’ятами зі школи та з міста, а Желини батьки поставили питання руба: або вони та квартира, або дитина і сміттєзвалище. Желя не коливалася й півмиті. Покинула новонародженого сина в пологовому будинку і, потинявшись трохи без освіти, досвіду роботи та грошей, почала, як уміла, заробляти на життя. Спершу була двірником — її вистачило ненадовго. Потім прибирала в навколишніх гастрономах, але й це їй швидко спротивилося. Желі спрагло хотілося чогось кращого. Праці, що не в’їдається в тебе намертво смородом гнилих недоїдків і не пахтить штучно-солодкавими ароматами миючих засобів. Трохи поміркувавши, Желя вирішила піти в торгівлю. Почала, що називається, з низів. Якийсь час вона торгувала ганчір’ям на Троєщині, без вихідних сидячи в контейнері товстого азербайджанця Бахрама. А точніше — майже три місяці; допоки одного дня їй не спало на думку спробувати спокусити ласого на жінок господаря, напоїти його коньяком з транквілізаторами і поцупити гаманець, завжди повний, товщиною з добру диванну подушку, та золото, яким Бахрам був обвішаний традиційно, мов різдвяна ялинка — сухозлітками. Але Желя прорахувалася і дорого за це заплатила. Доза клофеліну виявилася замалою, аби вирубити цього кабанюру намертво. Оговтавшись і виявивши крадіжку, Бахрам чомусь зателефонував не бандитам, які б не лишили від Желі мокрого місця, а міліції (вочевидь, давалася взнаки дія препарату). Місцеві менти, втім, спрацювали не менш оперативно, дізнавшись ім’я потерпілого і суму грошей на кону. Желю взяли того ж дня, відвезли до відділка, де наочно продемонстрували, що буває з порушниками заповіді «не вкради». Саме там, у ментурі, і в стані цілковитої паніки, Желя вперше дізналася про існування дару — коли лейтенантик зі злим лицем, котрий спершу добре надавав їй по ребрах, терпляче навіював зі свого казенного місця: