Ден Браун - Втрачений символ

«Тепер бачу, що не проста». Ленґдон мусив визнати, що кам’яна піраміда з його сумки здавалася тепер набагато загадковішою. Зроблена ним дешифровка масонського напису мала своїм результатом сітку літер, начебто позбавлених сенсу.

То був Хаос .

Ленґдон довго вивчав цю сітку, шукаючи у літерах хоч якийсь натяк — приховані слова, анаграми, ті чи інші ключі, але нічого так і не знайшов.

— Кажуть, що ця масонська піраміда, — взявся пояснювати Беламі, — приховує свої секрети за багатьма покривалами. Ви відхиляєте одну — і бачите перед собою іншу. Ось ви зняли покров із цих літер, але вони не скажуть вам нічого, аж поки ви не знімете ще одне покривало. Ясна річ, тільки той, хто має горішній камінь, знає, як це зробити. Здогадно, горішній камінь також містить напис, котрий пояснює, як дешифрувати цю піраміду.

Ленґдон зміряв поглядом кубоподібний пакунок на столі. З того, що сказав йому Беламі, Ленґдон виснував, що горішній камінь та піраміда разом створювали «сегментований шифр» — код, розбитий на частини. Сучасні шифрувальники користуються сегментованими шифрами постійно, хоча винайшли їх іще давні греки. Греки, коли у них виникала потреба зберігати секретну інформацію, спочатку писали її на глиняній табличці, а потім розбивали її на частини і кожну ховали в окремому місці. Секрет можна було прочитати лише в тому разі, коли вдавалося зібрати воєдино всі шматочки. З оцих глиняних табличок, що мали назву «символон», і пішло сучасне слово «символ».

— Роберте, — вів далі Беламі, — піраміду та горішній камінь тримали окремо впродовж поколінь, забезпечуючи таким чином недоторканість таємниці. — Архітектор помовчав, а потім сумовитим тоном продовжив: — Однак сьогодні вони зійшлися небезпечно близько. Я не мушу цього казати, але зараз наш обов’язок полягає ось у чім: зробити так, щоб цю піраміду не зібрали докупи.

Ленґдонові здалося, що Архітектор аж надто сильно драматизує ситуацію. «Він говорить про піраміду та горішній камінь, як про детонатор і ядерну бомбу». Професор не міг до кінця повірити в те, що розповів Беламі, але це, здавалося, не важило.

— Навіть якщо це масонська піраміда і навіть якщо цей напис і справді розкриває місцезнаходження древніх знань, то як ці знання наділять нас своєю так званою могутністю?

— Пітер завжди казав мені, що ви людина, яку важко переконати, бо ви науковець, який воліє оперувати доказами, а не балачками.

— Виходить, що ви самі в це вірите?! — з притиском спитав Ленґдон, відчуваючи легке роздратування. — Попри всю повагу до вас... Ви сучасна освічена людина. Як ви можете вірити в таке?

Беламі терпляче і з розумінням посміхнувся.

— Причетність до франкмасонства та його традицій наділила мене глибокою повагою до всього, що розширює рамки людської свідомості. Я навчився ніколи не закривати свій розум для ідеї тільки через те, що вона видається дивною і надприродною.

Патрульний охоронець несамовито рвонув гравійною доріжкою, що оперізувала будівлю. Йому щойно зателефонував полісмен з приміщення і повідомив, що не може увійти до блоку номер п’ять, бо хтось зламав замкову панель. Він також сказав йому, що сигналізація зафіксувала відкриття ковзних дверей п’ятого блоку.

«Що там, у біса, відбувається?»

Коли він добіг до велетенських дверей, то побачив, що і справді — двері прочинені десь на два фути. «Дивно, — подумав охоронець. — Їх же можна відімкнути тільки зсередини». Знявши з ременя ліхтарик, він посвітив у чорнильну темряву блоку. Нічого. Не маючи особливого бажання заходити в невідомість, він переступив поріг лише настільки, наскільки було потрібно, щоб просунути руку і посвітити ліхтариком ліворуч, а потім...

...А потім чиїсь дужі руки вхопили його за кисть і засмикнули у темряву. Охоронець відчув, як невидима сила крутнула його на місці, як дзиґу. Війнуло запахом спирту. Ліхтарик вилетів у нього з руки, і не встиг охоронець оговтатися, як твердий, наче скеля, кулак довбонув його в грудну клітку. Він скоцюрбився і упав на підлогу, стогнучи від болю, а тим часом від нього вбік рушила якась темна постать.

Охоронець лежав на боці, хапаючи ротом повітря. Його ліхтар лежав поруч і освітлював якусь каністру з написом, що в ній пальне для пальника Бунзена.

Чиркнула запальничка, і її помаранчеве полум’я висвітило істоту, мало схожу на людину. «Господи, твоя воля!» Не встиг охоронець второпати, що то було, як гологруда істота нахилилася і піднесла запальничку до підлоги.