Ден Браун - Втрачений символ

Нуньєса занудило від страху. Нарешті він наважився й обережно кивнув Андерсонові.

— Можна вас на хвилинку, шефе?

— Що таке? — спитав той, виходячи за Нуньєсом до залу.

— Начальнику, я зробив величезну помилку, — сказав Нуньєс, рясно спітнівши. — Вибачте, я складаю свої повноваження. «Все одно ти виженеш мене за кілька хвилин під три чорти».

— Не зрозумів?

Нуньєс енергійно прокашлявся.

— Я бачив Ленґдона й Беламі у гостьовому центрі, коли вони виходили з будівлі.

— Що?! — заволав Андерсон. — Чому ж ти мені нічого не сказав?

— Тому що Архітектор наказав мені нікому не казати ані слова.

— Я наймав тебе на роботу, а не він, чорти б тебе забрали! — скрикнув Андерсон, і його голос відлунив у коридорі. — Беламі тріснув мене головою об стіну, трясця його матері!

Нуньєс подав Андерсону ключ, який залишив йому Архітектор.

— А це що таке? — гаркнув Андерсон.

— Ключ до нового тунелю під Індепенденс-авеню. Він був у Архітектора Беламі. Саме туди вони й побігли.

Андерсон остовпіло витріщався на ключ.

Сато висунула голову в коридор і підозріло поглянула на них.

— Що у вас тут таке?

Нуньєс сполотнів як крейда. Андерсон і досі тримав ключ, і Сато не могла його не помітити. Поки ця огидна й страшна карлиця наближалася до них, Нуньєс відчайдушно метикував, як вигородити свого шефа.

— Я знайшов цей ключ на долівці у підземеллі. Й оце питав у шефа Андерсона, чи він, бува, не знає, від чого цей ключ?

Сато підійшла і придивилася до ключа.

— Ну, і як — шеф знає?

Нуньєс поглянув на Андерсона, який, вочевидь, зважував усі варіанти, перш ніж заговорити. Нарешті він похитав головою і відповів:

— Так одразу і не скажеш. Доведеться перевірити, куди...

— Не переймайтеся, — сказала Сато. — Це ключ від тунелю, що веде з гостьового центру.

— Та невже? — спитав Андерсон. — А звідки ви дізналися?

— А ми щойно знайшли відеозапис. Полісмен Нуньєс допоміг Ленґдонові та Беламі втекти, а потім замкнув за ними двері до тунелю. Цей ключ дав Нуньєсу Беламі.

Андерсон розлючено обернувся до Нуньєса.

— Це правда?

Полісмен жваво закивав, щосили намагаючись підіграти шефу.

— Вибачте, сер. Архітектор наказав мені нікому не розповідати!

— Та начхати мені на те, що сказав тобі Архітектор! — заволав Андерсон. — Невже...

— Стули пельку, Тренте! — відрізала Сато. — Ви обидва — жалюгідні брехуни. У ЦРУ все розкажете. На допиті. — Вона вихопила у Андерсона ключ від тунелю. — Тепер вам гаплик.

Роберт Ленґдон натиснув на кнопку «відбій» у своєму мобільному і відчув, як всередині зростає тривога. «Чому Кетрін не відповідає?» Вона ж обіцяла зателефонувати йому, як тільки вибереться з лабораторії та вирушить сюди, до нього, але так і не зателефонувала!

Беламі сидів поруч із ним за столом у читальному залі. Він також щойно зателефонував — людині, яка начебто могла надати їм притулок, надійний сховок на деякий час. Та, на жаль, цей чоловік також не відповідав на дзвінок, і Беламі послав термінове текстове повідомлення, щоб той негайно передзвонив на телефон Ленґдона.

— Я ще раз спробую з ним зв’язатися, — сказав Архітектор професорові, — та наразі ми маємо покладатися лише на себе. Обговорімо краще план стосовно піраміди.

« Піраміда ». Ленґдон геть забув про пишноту зали довкола нього, увесь його світ зіжмакався, зменшившись у розмірах, і він бачив перед собою лише кам’яну піраміду, запечатаний пакунок із горішнім каменем та елегантного афроамериканця, який вигулькнув із темряви і врятував його від неминучого допиту в ЦРУ.

Ленґдон очікував від Архітектора Капітолію хоч дещиці розважливості та здорового глузду, але тепер йому здалося, що Ворен Беламі був так само схиблений, як і той псих, який стверджував, що Пітер зараз у чистилищі. Беламі наполягав, що цей камінь і є тією самою масонською пірамідою, про яку йшлося в легенді. «Древня мапа, що веде нас до всесильної мудрості».

— Містере Беламі, — ввічливо почав Ленґдон. — Ідея, що десь існує якесь древнє знання, здатне наділити нас величезною силою... я її не сприймаю всерйоз.

Беламі поглянув на нього з таким щирим розчаруванням, що Ленґдонові стало дуже соромно за свій скептицизм.

— Так, професоре, я очікував, що ви скажете щось у такому дусі, але, гадаю, мені не слід дивуватися. Ви лише стороння людина, що зазирнула на хвильку. Є багато масонських реалій, які вам видаються міфом, бо ви не пройшли належної ініціації й тому не готові їх розуміти і належним чином сприймати.