Ден Браун - Втрачений символ

«Доброго ранку, професоре Ленґдон. Мені страшенно шкода, що турбую вас о такій ранній годині. — У ввічливому голосі чулася помітна невпевненість та ледь вловний південний акцент. — Мене звуть Ентоні Джелбарт, я — виконавчий асистент Пітера Соломона. Містер Соломон сказав мені, що ви рання пташка... він увесь ранок намагався зв’язатися з вами, залишаючи повідомлення. Як тільки прослухаєте це повідомлення, зв’яжіться, будь ласка, з Пітером напряму. Мабуть, ви маєте його приватний номер, а якщо ні, то нагадую вам його: 202-329-5746».

Раптом Ленґдон відчув тривогу за свого старого приятеля. Пітер Соломон був бездоганно вихованою та чемною людиною, точно не з тих, хто телефонуватиме в неділю удосвіта. Хіба що в екстреному випадку, коли сталося щось лихе.

Ленґдон, не домоловши каву, поквапився до кабінету, щоб передзвонити.

«Дай Боже, щоб все було гаразд».

Відтоді як вони вперше зустрілися у Прінстонському університеті, Пітер Соломон, незважаючи на дванадцятирічну різницю У віці, завжди був для Ленґдона другом та покровителем, був для нього як батько. На другому курсі Ленґдон мав відвідувати вечірні лекції нештатного викладача — відомого молодого історика та філантропа. Соломон викладав із захопливою пристрастю, розкриваючи перед слухачами вражаючі образи семіотики та історії архетипів, і ці образи, у свою чергу, стали для Ленґдона тією іскрою, що згодом викресала у нього пристрасть до символів, яка захопила його на все життя. Однак не талановитість Пітера Соломона, а скромний погляд його лагідних очей — ось що спонукало тоді Ленґдона написати йому подячного листа. Молодий студент і мріяти не міг, що Пітер Соломон, один з найбагатших та найзагадковіших інтелектуалів Америки, колись відповість на його листа. Але Соломон відповів. І це стало початком воістину міцної дружби, що збагатила їх обох.

Відомий вчений, чиї стримані манери покоїлися на міцному підґрунті сімейного спадку, походив із супербагатої родини Соломонів, чиє ім’я карбувалося на будинках та університетських спорудах по всій країні. Як і Ротшильд у Європі, прізвище Соломон завжди ототожнювалося з містикою американської знатності та успішності. Пітер перебрав керівництво справами родини ще в молодому віці, після смерті свого батька, і тепер, у п’ятдесят вісім років, обіймав численні владні посади в різних галузях. Нині він обіймав посаду голови Смітсонівського інституту. Ленґдон час від часу під’юджував Пітера, що єдиною темною плямою на його бездоганному родоводі був диплом другорозрядного університету — а саме Йельського.

Увійшовши до свого кабінету, Ленґдон здивовано побачив, що від Пітера прийшов іще й факс.

Пітер Соломон

Секретаріат

Смітсонівський інститут

Доброго ранку, Роберте!

Мені негайно треба з тобою поговорити. Будь ласка, зателефонуй мені сьогодні вранці, як тільки зможеш, за номером 202-329-5746.

Ленґдон одразу ж набрав номер і сів за свій різьблений дубовий стіл ручної роботи, чекаючи, поки їх з’єднають.

— Офіс Пітера Соломона, — почувся знайомий голос помічника. — 3 вами говорить Ентоні. Чим можу допомогти?

— Привіт, це Роберт Ленґдон. Ви залишили мені повідомлення...

— Так, професоре Ленґдон, — з відчутним полегшенням відповів молодик. — Дякую, що передзвонили так швидко. Зараз я скажу йому, що ви на лінії. Вас перевести в режим очікування?

— Звісно.

Чекаючи, поки його з’єднають із Соломоном, Ленґдон дивився на ім’я Пітера на шапці листа зі Смітсонівського інституту і мимоволі посміхнувся. «У клані Соломонів майже не було ледацюг». Генеалогічне дерево Пітера рясніло іменами заможних бізнесових магнатів, впливових політиків та великої кількості видатних науковців, а деякі були навіть членами Лондонського Королівського наукового товариства. Єдиний з нині живих родичів Пітера, його сестра Кетрін, вочевидь успадкувала науковий ген, бо була провідною фігурою в недавно виниклій дисципліні, що називалася ноетична наука.

«Для мене це як китайська грамота», — подумав Ленґдон і посміхнувся, згадавши минулорічну вечірку, що влаштовував Пітер, коли вона марно намагалася стисло пояснити йому сутність ноетичної науки. Ленґдон довго і уважно слухав її, а потім резюмував:

— Як на мене, то це більше схоже на магію, аніж науку.

Кетрін грайливо підморгнула.

— Вони набагато ближче одна до одної, ніж вам здається, Роберте.

Аж ось до телефону повернувся асистент Соломона.