Ден Браун: Втрачений символ

Ленґдон різко зупинився. «Що він таке каже?»

— Пітере, я говорю про Біблію. А ти розповідаєш мені про древні таємниці .

Пітер обернувся.

— Роберте, невже ти не розумієш? Древні таємниці і Біблія — це одне й те саме.

Ленґдон приголомшено поглянув на нього.

Пітер кілька секунд мовчав, чекаючи, поки його приятель усвідомить цю ідею.

— Біблія — одна з книжок, через яку впродовж тисячоліть передавалися ці таємниці. Її сторінки відчайдушно намагаються розповісти нам свій секрет. Невже ти не розумієш? «Загадки» в Біблії — це тихі голоси древніх мислителів, які намагаються поділитися з нами своєю прихованою мудрістю.

Ленґдон не сказав нічого. Наскільки він розумів, древні таємниці були чимось на кшталт інструкції з виявлення та приборкання прихованої сили людського розуму... таким собі рецептом персонального апофеозу. Він відкидав думку про таємниці як щось неймовірно могутнє, і тому та ідея, що Біблія якимось чином ховала в собі ключ до цих таємниць, видавалася йому притягнутою за вуха.

— Пітере, Біблія та древні таємниці — це антиподи. Таємниці — це про бога всередині нас... про те, що людина є богом. А Біблія — це про те, що Бог над нами, що людина — це безсилий грішник.

— Так! Саме так! Ти поцілив прямісінько в найважливішу проблему! Саме тоді, коли людство відділило себе від Бога, справжнє значення Слова було втрачено. Відтоді голоси древніх мислителів завжди тонули в хаотичному галасі самопроголошених пророків, які волали, що лише вони розуміють Слово... що це Слово написане саме їхньою мовою і ніякою іншою. — Пітер ішов, не зупиняючись. — Роберте, ми з тобою знаємо, що древні жахнулися б, побачивши, яких спотворень зазнали їхні вчення... як релігія утвердила себе чимось на кшталт митниці, де збирається платня за потрапляння на небеса... як вояки йдуть у бій, вірячи, що Бог на їхньому боці. Ми втратили Слово, однак його істинне значення — на відстані простягнутої руки, прямо перед нашими очима. Воно живе в усіх древніх текстах, від Біблії до Бхавад-Гіти та Корану. Усім цим текстам віддають шану на олтарях франкмасонів, бо масони знають, що саме забув світ... знають, що кожен із цих текстів по-своєму тихо шепоче нам одне й те саме послання. — Голос Пітера, сповнений емоцій, надломився: — «Невже ви не знаєте, що ви — боги?»

Ленґдон раптом збагнув, як часто сьогодні вночі спливав цей відомий древній вислів! Він спав йому на думку під час розмови з Геловеєм, а також раніше у будівлі Капітолію, коли він пояснював смисл «Апофеозу Вашинґтона».

Пітер понизив свій голос до шепоту.

— Будда сказав: «Ти сам — Бог». Ісус навчав, що «Царство Боже — всередині вас самих», і при цьому обіцяв: «Ви зможете робити те, що робите... і навіть більше». Навіть перший антипапа, Іполит Римський, і той цитував це послання, вперше висловлене вчителем-гностиком Моноїмом: «Киньте шукати Бога... натомість почніть із себе».

Ленґдон враз пригадав Храмовий дім, де на кріслі Стража ложі було викарбувано два повчальні слова: «Пізнай себе».

— Колись один мудрий чоловік сказав мені, — продовжив Пітер тихим голосом: — «Єдина різниця між тобою і Богом полягає в тому, що ти забув про свою божественність».

— Пітере, я зрозумів тебе, справді зрозумів. Мені теж хотілося б вірити, що ми — боги, але я не бачу, щоб по землі ходили боги. Я не бачу довкола себе надлюдей. Ти можеш розповідати мені про здогадні чудеса в Біблії чи якомусь іншому релігійному тексті, але вони є лише старими переказами, сфабрикованими людьми та спотвореними й роздутими з плином часу.

— Можливо, — погодився Пітер. — Але можливе й те, що нашій науці ще належить пізнати мудрість древніх. — Він на мить замовк. — Як це не дивно, але, можливо, дослідження, що їх здійснює Кетрін, і допоможуть це зробити.

Ленґдон раптом пригадав, що Кетрін кудись прожогом вискочила із Храмового дому.

— Слухай, а куди вона поділася, до речі?

— Кетрін невдовзі буде тут, — сказав Пітер і посміхнувся. — Вона пішла пересвідчитися, що їй страшенно пощастило.

Коли вони вийшли надвір біля підніжжя монумента, Пітер Соломон вдихнув холодне нічне повітря і відчув приплив сил. Він здивовано спостерігав, як Ленґдон прискіпливо вдивляється в землю, чухає потилицю та оглядає підніжжя.

— Професоре, — пожартував Пітер, — наріжний камінь із Біблією — під землею. Ви не можете фактично добратися до книги, але я запевняю вас: вона — там.

— Я тобі вірю, — сказав Ленґдон, про щось міркуючи. — Просто... Просто я дещо помітив.