Ден Браун - Втрачений символ

Сато почекала, поки її команда збереться і підготує Беламі для виконання завдання. Архітектор, здавалося, і досі не оговтався від потрясіння, яке пережив, коли переглядав файл на ноутбуці директорки відділу безпеки. Беламі прекрасно зрозумів точку зору Сато і тепер в усьому йшов їй назустріч.

— Усе готово, пані, — сказав агент Сімкінс. За командою Сато двоє агентів провели Беламі дахом і, спустившись із ним до сходового колодязя, прямували до першого поверху, щоб зайняти там позиції.

Сато підійшла до краю будівлі і зазирнула вниз. Зарослий деревами квадратний парк займав цілий квартал. «Тут є де сховатися». Група Сато прекрасно розуміла важливість раптового і несподіваного перехоплення. Якщо об’єкт відчує тут їхню присутність і вирішить ушитися, то... Директорка навіть подумки такого не допускала.

Вітер на вершечку будівлі був поривчастий та холодний. Сато обхопила себе руками і ширше розставила ноги, щоб її, бува, не здуло за край. З цієї високої виграшної позиції майдан Франкліна видався меншим, аніж вона звикла його бачити внизу, і не так щільно забудованим. «Де ж тут будівля номер вісім?» Цю інформацію Сато наказала роздобути своєму аналітикові Нолі, від якої очікувала звістки з хвилини на хвилину.

Ось внизу з’явилися агенти і Беламі. Схожі на мурашок, вони розосередилися і зникли в темряві засадженої деревами зони. Сімкінс поставив Архітектора в центрі безлюдного парку, а сам разом із групою розчинився в природному середовищі, щезнувши з виду. Кілька секунд — і Беламі залишився на самоті. Тремтячи від холоду, він походжав під вуличним ліхтарем туди-сюди.

Сато не мала до нього співчуття.

Вона підкурила цигарку і затяглася, відчуваючи теплий дим у своїх легенях. Задоволена тим, що все внизу йшло за планом, вона відійшла від краю, чекаючи на два телефонні дзвінки — один від аналітика Ноли, а другий — від агента Гартмана з Калорама-Гайтс.

«Обережніше! Не так швидко!»

Ленґдон ухопився за сидіння «ескалади», коли авто вилетіло з-за повороту так стрімко, що мало не стало на два колеса. Або агент Гартман хотів похизуватися перед Кетрін своєю водійською майстерністю, або він мав наказ дістатися до Пітера Соломона швидше, ніж той встигне щось сказати представникам місцевої влади.

Професор пережив чимало неприємних секунд, поки водій грав наввипередки з червоним світлом на перехрестях в Ембасі-роу, а тепер вони вже мчали звивистими вулицями району Калорама-Гайтс. Кетрін на ходу вигукувала напрямки, бо минулого дня вже побувала в помешканні чоловіка, який викрав Пітера.

На кожному повороті шкіряна сумка в ногах у Ленґдона розгойдувалася навсібіч, і раптом професор почув стукання горішнього каменя, який, вочевидь, зірвався з піраміди і тепер торохтів на дні сумки. Побоюючись за цілісність золотої пірамідки, Ленґдон почав нишпорити в сумці, поки знайшов горішній камінь. Він і досі був теплий, але сяючий текст зник, залишивши сам початковий текст.

Ця таємниця криється в Цьому Порядку .

Він намірився покласти пірамідку до бокової кишені, як раптом помітив на її гладенькій поверхні щось схоже на грудочки. Професор здивувався і вже хотів було обтерти їх, але ті міцно прилипли до поверхні, як шматки застиглої пластмаси. «Що це, в біса, таке?» Тепер він побачив, що й уся поверхня великої піраміди теж вкрита якимись невеличкими білими цятками. Ленґдон відідрав одну нігтем і розкатав між пальцями.

— Це що — віск? — вирвалося у нього.

Кетрін зиркнула через плече.

— Що там?

— На всій поверхні піраміди та горішнього каменя з’явилося щось схоже на шматочки воску. Я не розумію. Звідки вони взялися?

— Може, то у твоїй сумці щось було?

— Не думаю...

Ось вони виїхали за поворот, і Кетрін показала рукою вперед, звертаючись до агента Гартмана:

— Ось він! Приїхали.

Ленґдон підвів очі і побачив обертальний маячок автомобіля охорони на під’їзній доріжці. Ковзні ворота були відсунуті вбік, і агент Гартман спрямував свій джип всередину двору.

Це був вражаючий особняк. Усе світло у ньому було увімкнене, а парадні двері — розчахнуті. На під’їзній доріжці та на галявині стояли кілька авто, припаркованих абияк: вочевидь, сюди прибули поспіхом. У деяких із них працювали на холостих обертах двигуни і горіли фари, більшість яких світили на будинок, але одна пара — навскоси. Саме ці фари на мить засліпили їх, коли вони в’їжджали у двір.

Агент Гартман різко загальмував на галявині біля світлого седана з яскравим написом «Ексклюзивна безпека». Через обертальні маячки та сліпучі фари прибулим було погано видно.