Андрій Кокотюха - Темна вода

Мельник дуже добре знав ці розклади. Насправді зони переповнені, і час від часу адміністрація просто чистить їх, випускаючи раніше тих, хто сидить за „легкими” статтями.

Уже через два місяці Лютий, а разом з ним — такі собі Сергій Корбут і Олег Мальцев залетіли за групове пограбування та побиття людини. Пізно вночі ця трійця перестріла на вулиці підпилого дядька. Лютий, погрожуючи ножем, почав вимагати з нього гроші. Як на зло, потерпілий того дня отримав зарплату, і обмивав з приятелями цю знакову подію. Дія відбувалася в Бахмачі, Лютик і Мальцев приїхали туди в гості до свого друга Корбута. Аби дядько не випив тоді, він би точно віддав гаманця. Та хміль надав сміливості, він почав опиратися, і тоді трійця накинулася на нього хором. Ударом в щелепу Лютий вибив йому два зуби, потім звалив на землю, і всі троє заходилися копати дядька, зламавши два ребра.

Знайшли нападників тоді дуже швидко. Правда, до суду справа не дійшла: терпило раптом забрав заяву. Ну, не зовсім раптом, пояснив Скрипник. Виявляється, батьки в Корбута постійно десь на заробітках, гроші водяться. До того ж Бахмач — містечко невелике, всі всіх знають. Тобто, в даному випадку батько Корбута знав замначальника міліції і навіть заочно знав потерпілого. Вони втрьох зачинилися в міліцейському кабінеті, результатом цих переговорів стала забрана заява. Скільки Корбут-старший заплатив і кому, не знають навіть у главку. Хоча, враховуючи той факт, що один із фігурантів справи про розбійний напад рецидивіст, матеріали вже пішли з міста в область. Тільки не такі справи закривали.

Протягом наступного року, за різними відомостями, Лютого і його гоп-компанію могли посадити мінімум тричі. В усіх випадках — вуличні пограбування, розбиті носи, вибиті зуби, поламані кістки. І так само в кожному разі терпили забирали заяви. Хоча Скрипник був певен, і Мельник із ним погоджувався: більше гопники не відкупалися. Швидше за все їхні жертви забирали заяви після тривалих погроз. У ділі Віталій нікого з них іще не бачив, але точно знав — раз вони погрожують, що буде гірше, якщо не забрати заяву, то люди їм вірили відразу. До того ж нема гарантії, що всі їхні жертви бігли в міліцію.

Ця компанія вже не раз пускала людям кров. Кожен уже знає її смак, п’яний від власної безкарності. Скрипник припустив, а Мельник із ним так само погодився: рано чи пізно вони почнуть залишати після себе трупи. Якщо вже не залишили і якщо деякі знайдені на смітниках та в лісополосах замордовані чи зґвалтовані трупи, котрі автоматично приносять „убійникам” ненависні „глухарі”, не на їхній совісті.

Про Мальцева на прізвисько Малий та Корбута на прізвисько Кора відомостей було менше. Власне, вся інформація зводилася до того, що обидва свого часу вчилися в Чернігівському ПТУ №17 і рахуються робітниками заводу „Октябрьский молот”, який фактично нічим не відрізняється від інших підприємств області, тобто — більшою частиною простоює. Живуть у гуртожитку, перебиваються випадковими заробітками, періодично потрапляють в міліцію, та само регулярно виходять звідти. Органам є чим зайнятися, окрім як виховувати дрібних гопників. Якщо вони за рік не підуть до війська, то за півтора підуть на зону, ось такий висновок.

Четвертий у їхній компанії не фігурував. А оскільки Мельник не знає ні прізвища, ні прізвиська, і не може надати відбитків пальців для ідентифікації, то відпрацьовувати його мусить сам. До речі, хто з них Малий, а хто — Кора, він так само повинен з’ясувати сам. Прикмети їхні ніде не описані.

— Я тобі допоміг? — поцікавився Скрипник.

— Чим міг.

— Звиняйте, дядьку, але справді — чим міг. Люди, до речі, дивувалися, чим це таким важливим ця шелупонь зацікавила головне управління.

— Що ти хочеш почути?

— Нічого. Мені тут уже встигли капнути, ніби ти на Зарубу зараз працюєш.

— Здорово. Скільки народу з нашої управи до нього на доповідь ходить?

— Ти не кривляйся, куме. Заруба калиткою труснув, і для нашого главку п’ять „бумерів” купили. Бачив, їздять такі...

— Ага, так ось звідки колеса виросли! Бачив, бачив ці машинки. Вони ж для оперативних заходів, правда?

— Правда. Перший крок до поліпшення технічного оснащення обласної міліції. Не повинні ж опери свою зарплату на таксі витрачати...

— Скажи, а районним відділам теж щось перепаде?

— З часом так.

— Н-да, вигідно бути спонсором міліції.

— Абсолютно вигідно. Дивись, куме, обережно. Без своїх штучок. Бо Заруба може бути корисним, а може реально закопати.