Теодор Константин - Капітан далекого плавання

Спершу Раду хотів йому відмовити, але потім згодився. Серед інших покидьків Вал здавався найрозсудливішим. За чаркою він виказав ще деякі дані про діяльність тресту «Туман».

З Монте-Карло, щоб не викликати підозри, Раду продовжував маршрут, подорожі за таким планом, як повідомив Міці. З кожного міста не забував посилати їй ілюстровані листівки. Швидкий поїзд мчав його додому. І неждано він знову зустрів Йогана Ольсона. Той досить вміло розіграв сцену їх випадкової зустрічі. Раду — не гірше.

— О, який незвичайний випадок, пане Баділа!

— Який щасливий збіг, принаймні для мене, пане Ольсон!

— Несподіваний і щасливий. Я всього міг чекати, але нашої зустрічі…

«Для чого його знову послав Шункеріке? Чому Ольсон зі всіх сил намагається мене переконати у випадковості зустрічі? Після того як Шункеріке мене «завербував», його вчинок незрозумілий. Поки не дізнаюсь, у чому справа, буду цьому Ольсону підспівувати».

— То ви куди прямуєте, пане Ольсон?

— Уявіть собі, знову до Відня. А ви?

— Я повертаюсь додому. Ви знаєте, я в Парижі не розшукав готелю «Рітза», бо був там недовго.

— Якби й шукали, то не знайшли б. Після того як ми розпрощались, я з Відня літаком відправився в Данію.

Тут Ольсон розповів йому химерну історію про подорож у якесь село тієї країни, де він нібито знайшов «незаперечні докази» свого проживання й смерті десь у чотирнадцятому столітті.

— Пробачте за нескромність, пане Ольсон, але чому це пані Малла не з вами?

— Малла теж їде в цьому поїзді, тільки в іншому вагоні. Ми з нею посварились. І знаєте через що? Через мій сон. Якось мені приснилося, ніби Малла вже жила раз на світі, і в тому попередньому житті вона звалась Лукреція Борджія. Коли я розповів їй сон, вона, дурна, заявила, що мені вкрай необхідно піти до лікаря-психіатра. Звичайно, я й чути не хотів про щось подібне. Замість того я запропонував їй сісти в літак, полетіти в Італію і на місці пересвідчитись.

— Пробачте… Але мені незрозуміло, як це пересвідчитись на місці.

— Дуже просто. Я хотів їй показати портрет Лукреції Борджія.

— Ви колись бачили той портрет?

— Ніколи. Мені особисто ніяких доказів не треба. Я уві сні бачив Лукрецію Борджія і відразу звернув увагу на разючу схожість Малли з донькою папи Олександра VI. Отож повіз Маллу в Рим, і вона пересвідчилась. На жаль, я мав лише неприємність. Уявіть собі, тепер Малла впевнена не тільки в фізичній схожості з Лукрецією, а також і в духовній. Їй хочеться всіляких небезпек, бо вона вважає, що унаслідувала душу Лукреції, про яку наклепники розповсюджували плітки, ніби та вміло користувалася кинджалом і отрутою. Більше, того, після мого відкриття в Малли виникло нестримне бажання вчинити злочин, когось убити. Каже, що я буду її першою жертвою.

— Чому саме ви?

— Дуже просто. Ми завжди поруч, і навіщо їй ще когось шукати? Ми вирішили з профілактичною метою розлучитися. Чи не зробите мені послугу, пане Баділа?

— Якщо зможу…

— Підіть до Малли, вона в сусідньому вагоні. Хочу знати, як вона себе почуває, чи не потребує чогось, їй теж буде приємно вас побачити.

Раду зрозумів балаканину Ольсона, як хитрий маневр, зрозумів його мету, тому спокійно пішов розважати Маллу. Знайшов її в коридорі. Малла курила біля вікна, байдуже ковзаючи поглядом по ланах, що зникали вдалині.

Вона теж розіграла сцену випадкової зустрічі. Запросила Раду до купе, почастувала коньяком і майже годину теревенила. Раду зоставив її, коли потяг наближався до Відня. Повернувшись у свій вагон, застав там Ольсона, готового виходити. Розпрощались з побажаннями знову зустрітись випадково. Як тільки Ольсон вийшов, Раду перевірив свої речі. Все було на місці, тільки під замком валізи знову лежав пластмасовий циліндрик.

«Мабуть, додаткові інструкції, крім тих, що їх відправив Шункеріке резидентові в подарованій авторучці», — вирішив Раду й залишив циліндрик там, де його заховав Ольсон.

Вранці наступного дня за викликом полковника Жолдіша Раду з Богданом прибули для донесення. Тим часом спеціалісти розшифрували два мікрофільми — перший з авторучки, другий — з пластмасового циліндрика. Тепер усе стало зрозумілішим, хоча залишилось ще чимало неясного. Наприклад, таємничий Бернхард так і не давав про себе знати. Жоден з відомих суб'єктів не показував до нього стежки. Міка все ще вдавала закохану. Так, наче й не вона викрала циліндрик. Однак вона заволоділа мікроплівкою, правильніше копією, майстерно виготовленою спеціалістами, тільки на другий день після повернення Раду. За допомогою підробленого ключа вона пробралася на квартиру й викрала циліндрик. Працівники оперативної групи не спускали з неї очей. З дому Міка виходила тільки для зустрічі з Раду. До неї теж ніхто не приходив. Минуло кілька днів. Міка, мабуть, когось чекала, щоб передати плівку. Але чому так довго затримувався той адресат?