Теодор Константин - Капітан далекого плавання

— Ой, обіцяла ж тобі приготувати каву! — стрепенулась Міка. — Твоя несподівана звістка мене так приголомшила, що я й забула. Зараз, зараз…

«Чого це мені раптом спало на думку сказати, що їду за кордон? У всякому разі, здається, це непогано», — вмостившись зручніше в кріслі, подумав Раду.

— Ти знатимеш про час від'їзду за кілька днів наперед? — спитала Міка.

— Звісно.

— Я допоможу спакувати речі. Сподіваюся, дозволиш зібрати тебе в далеку дорогу?

— Якщо це тобі буде приємно…

Міка принесла каву і сіла у крісло навпроти.

— Побачу, чи сподобається тобі кава.

Раду сьорбнув і сказав, що чудова, хоча вона пахла чимсь неприємним.

— Якщо ти поїдеш до Західної Німеччини, то, мабуть, заїдеш до свого дядька?

— Навіть не збираюся.

— Чому?

— Такі обставини. Не забувай, що я їду не туристом.

Раду пив каву швидко, а Міка смакувала, прицмокуючи, і щоразу знаходила все нові питання. їй хотілося знати, чи поїде він сам, чи хтось буде його супроводжувати, чи ретельно перевіряють дипломатичний багаж.

Раду розморював сон.

— Чи не хочеш трохи відпочити? — грайливо спитала Міка.

— Ні, мені треба йти, бо в цьому кріслі можна довго проспати.

Міка дивилась на нього з відвертою цікавістю, і лише тепер він подумав, чи не підсипала вона чогось у каву. Раду занепокоївся. Якщо він засне, то Міка обшукає його кишені. Правда, не знайде там нічого, крім ключа від машини. А все ж… І він заснув як убитий.

Міка підвелась і ретельно обшукала його кишені. Знайшовши ключ, швидко одяглась і вийшла.

На вулиці сіла в машину, ввімкнула мотор, і за мить розкішний «Рекорд» зник за рогом.

На площі Санду збавила швидкість, і в машину на ходу вскочив якийсь чоловік.

Надворі смеркало. Міка незабаром зупинила машину й вийшла, а невідомий помчав далі. Збиралося на дощ.

В той час, коли Міка прогулювалась над озером, її спільник далеко за містом передавав по рації зашифровану радіограму. Невдовзі він повернувся до Міки.

— Все гаразд, сідай за кермо, — сказав і зник у глибині вулиці.

Раду всміхався крізь сон. Міка підійшла до нього, вкинула ключ у кишеню і попрямувала до сусідньої кімнати. Роздягнувшись, відчинила вікно. «Свіже повітря його скоро розбудить», — подумала, глянувши на гостя.

Хвилин через десять Раду заворушився, але очей не розплющував. Гуло у вухах, пересихало в роті, хотілося пити.

Нарешті розплющив очі. Міка лежала на дивані й читала книжку.

— Ти вже прокинувся?

— Котра година?

— Коло восьмої.

— Виходить, проспав майже годину. Мені соромно. Я здаюсь тобі смішним?

— Чому? Ти був дуже стомлений…

— Мені пора.

— Ти справді йдеш додому, Радуле? — спитала його вже у вестибюлі.

— А куди ж мені ще?..

Коли він сідав у машину, хтось раптом вийшов із тіні дерев і наблизився до нього:

— Чи не знайдеться у вас прикурити?

Раду впізнав одного з оперативної групи. Вдаючи, що шукає сірники, тихо запитав:

— Щось трапилось?

— Все в порядку, товаришу майор.

— Гм… Здається, не дуже в порядку.

— В мене, товаришу майор…

— Гаразд, хлопче, йди, бо та мавпа може слідкувати крізь вікно.

Раду, звичайно, не подався додому, як обіцяв Міці, а негайно з'явився до полковника Жолдіша.

«Хай мене полковник зітре на порох, та нічого не вдію. Звідки я міг передбачити, що та клята аферистка так обкрутить мене?»

— Ну, як справи, товаришу майор? Що нового? — спитав полковник.

Раду доповів йому про свою пригоду. Той же повідомив про те, що пункти спостереження зафіксували роботу таємної рації, яка передавала в ефір радіограму.

— А про що в ній мовиться, товаришу полковник?

— Мені здається, що це їхній перший вихід в ефір.

— Мабуть, шпигуни не хотіли раніше ризикувати або ж ми просто проґавили їхні попередні передачі.

— Це виключено! — нахмурився полковник. — За ефіром ми ведемо ретельне спостереження.

— Мабуть, вони передали щось дуже термінове й важливе.

В розшифрованому тексті писалось:

«16–51 ліквідовано. Нещасний випадок. Поки що нічого про Бернхарда. Дві невдалі спроби. Розраховуємо на одного працівника Міністерства закордонних справ. Чудова нагода передати через нього. Через десять днів їде як дипломатичний кур'єр: Вийду в ефір через шість днів у цей же час. Резидент».

— Тепер тобі ясно, для чого Міці був потрібний «Рекорд?»