Эдуард Фиккер - Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр

Туди ж після смерті матері перебралася Марта — його дочка. По закінченні війни утік до кордону, щоб заплутати сліди. Притягався до суду, але ні його, ні дочки так і не знайшли. Поміняв прізвище й ім'я, — тоді це було неважко. Пізніше вдалося натрапити на його слід, та, клятий, знову зник. «Поштар» говорив, що втік на захід.

Зі всіх відомостей про нього найцікавіша така: перед війною Лебрун протягом довгого часу був компаньйоном агентства карного розшуку, що належало якомусь Давиду Бедржиху Криштофу.

Контора ця вже не існує, зате існує Давид Бедржих Криштоф. Я запрошую його на бесіду, оскільки він добре знав Людвика Лебруна. Адже в нас немає навіть приблизного опису його прикмет.

Давид Б. Криштоф — пенсіонер і, до того ж, має третю групу інвалідності.

Зустрічаю його поштиво.

Виглядає справжнім буйволом, хоч вважається інвалідом, йому п'ятдесят п'ять років. Карний розшук вважався його і Лебруна підприємством. Після війни отримав невеличку страховку. Проте, дивлячись на його одяг, я роблю висновок, що живе він супроти достатку. Не можна сказати, щоб був елегантний. Просто, мабуть, добре стежить за собою.

Дещо про нього, я вже знаю. Гендлює старим майном. Був двічі одружений та двічі розведений. Єдиний син від першого шлюбу живе в Канаді.

Давид Б. Криштоф — ще досить стрункий чоловік з грубуватою шкірою і благородним профілем. У нього й досі густе кучеряве волосся, геть посивіле на скронях. Білі вуса якось дивно скорочують відстань між носом і яскравими губами. Без цього обличчя здавалося б надто витягнутим. Очі лисячі, що свідчить про його хитрість.

Спочатку він був судовим клерком. Контора з'явилася пізніш.

— Пане Криштоф, — запитую я, — ви були коли-небудь знайомі з громадянином на ймення Людвик Лебрун?

Він не знає, про що саме йтиме річ. Проте не дивується, а спокійнісінько одпитує:

— Ви маєте на увазі мого колишнього компаньйона?

— Саме його.

— Звичайно, я добре знав його, — приємно посміхається він.

Колишнього детектива не так-то легко збити з пантелику. Давид Б. Криштоф одразу зрозумів, що ми не випадково шукаємо Лебруна.

На мою вимогу, описує Людвика Лебруна і робить це з умінням колишнього поліцейського. Називає зріст, риси обличчя. Лебрун нагадує південця. Своїм темпераментом завжди володів, проте характер його був досить небезпечний. Він, Давид Криштоф, ніколи не мав з ним сутичок, — вони завжди були в злагоді.

Питаю:

— Коли ви бачили його востаннє, пане Криштоф?

Він довго пригадує.

— Ми розлучились, коли німці заборонили нашу діяльність. Десь на початку сорокового року.

— А зустрічались після того?

— Бачились кілька разів. Треба сказати, що з німцями він хутко знайшов спільну мову. Мені ж довелося прохати допомоги. Я був тоді без засобів до існування. Та він не виявив особливого співчуття. І я змушений був працювати пакувальником на фабриці аспірину. Думав, що з глузду зсунусь. До нього більше не звертався.

— А після війни?

— Мені невідомо, що з ним сталося після війни, — обережно каже Криштоф.

Питаю далі:

— Як довго він був вашим компаньйоном?

— Декілька років.

— Вклав у ваше діло які-небудь гроші?

Давид Криштоф поштиво хитає головою.

— Ні, не вкладав.

— Слухайте, пане Криштоф, нас дуже цікавить, як ви з ним познайомились та яким чином вели свою справу.

Давид Б. Криштоф люб'язно й догідливо розповідає:

— Спочатку. він був агентом розшуку. Пізніше віднаходив боржників. Усе це треба було робити хитро й делікатно. Щось на зразок таємної служби.

— І він це добре засвоїв?

— Відмінно! — з певністю каже Криштоф. — Моя контора провадила ту ж роботу. Тому я й запропонував Лебруну стати компаньйоном. Після цього між нами не було вже конкуренції. Ми стали монополістами своєї справи.

Киваю, що зрозумів. Потім багатозначно кажу:

— Вам, очевидно, зрозуміло, що будь-яка інформація про Лебруна для нас дуже важлива. На превеликий жаль, ми знаємо дуже мало.

— Авжеж, — погоджується Давид Б. Криштоф, — він жив досить безпардонно. Іноді важко зібрати факти навіть про людей, які живуть праведно. Життя Лебруна було мінливе.

— Авантюрист?

Криштоф здвигує плечима.

— Дивлячись, який зміст вкладати в це слово. Так, у молоді роки він доволі-таки помандрував по світу. У двадцять взяв шлюб з якоюсь артисткою. Кинув її. Вона, казали, розбилась, упавши з трапеції. Та пізніш виявилось, що це брехня. Лебрун просто не турбувався про неї, бо мав одружитися ще раз. Тоді він був уже батьком позашлюбної дитини.